Дуже важливо, щоб у цей день усі рідні зібрались за одним столом. Навіть ті, хто переїхали або тимчасово виїхали на навчання чи заробітки, але не створили нової сім'ї – всі повинні бути разом. Разом, а інакше – цілий рік доведеться блукати світом.

А ще в цей день взагалі не можна було сваритися, навіть якщо хтось з кимось побив горщики, потрібно було себе тримати в руках, а ще краще – помиритися, щоб було мирно і в хаті, і поза хатою.

Готувалися заздалегідь… У підготовці були задіяні усі – і малі, і старі. З пори жнив господарі зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. Поступово завершували всю важливу роботу по господарству. Господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатертини та рядна. Оселі прибирали й оздоблювали щонайпишніше: рушники, павуки з соломи, витинанки, квіти з паперу. Для всіх членів родини намагалися справити новий одяг та купити новий посуд. Господарі із воску власної пасіки виготовляли святкові свічки… 

Ще вдосвіта господиня починала готувати дванадцять пісних страв: кутя, пісний борщ, пиріжки або вареники з капустою (картоплею, маком, вареними грушами чи яблуками), смажена риба чи холодець з риби, голубці з пшоном, тушкована капуста, варена квасоля, хрін, узвар... Кожна зі страв – це не лише традиція, це певний символ.

Господар ішов напувати худобу та давав їй свіжого сіна, стелив нову солому. Потім одкидав сніг від хати, розчищав стежки, оглядав усе господарство – ніщо не може бути в цей вечір поза домом – позичене чи десь забуте.

Цього дня не снідали й намагалися не обідати. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволяла дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.

Коли вечоріло, починалося готування домашнього вівтаря. Господар вносив Дідуха і ставив його на покутті під образами. 

На святковому столі обов'язково мали бути: свічка, як символ віри, сіль, що вказувала на внутрішню суть людини та часник, що символізував здоров’я, очищення від гріхів  та відігнаняв від родини злих духів.

Діти крізь вікно уважно вдивлялися в небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!

Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Щиро вірили, що в цей вечір,  навіть померлі родичі й безвісти зниклі – всі мають зібратися разом, Ставили кутю та узвар на покуті та на вікно, щоб і душі рідних долучилися до трапези. Господар запрошував всі померлі душі на Святвечерю, а потім усі навколішки молилися перед образами: перша молитва за душі померлих рідних, друга – «за себе».

Коли хтось із родини був відсутній за святковим столом, для нього теж клали ложку і згадували добрим словом. Якщо на цей час траплялася стороння людина, її запрошували до столу – гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив в дім щастя.

Кутю тричі підкидали на ложці, щоб вона прилипла до стелі, якщо більше зернят – то буде врожай, а якщо маку – роїтимуться бджоли... Вечеряли: спочатку їли кутю з узваром, а потім всі інші страви. 

Поступово все затихало. Малі діти, набавившись, лягали спати, старші несли вечерю до близьких родичів (онуки – до баби й діда, племінники – до тітки й дядька, хрещеники – до хрещених батьків), а дівчата починали ворожити…

Вранці 7 січня йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Сину Божому...