У культурній історії України є постаті, які залишають по собі не лише літературну спадщину, а й світлу пам’ять у серцях людей. Саме таким був Михайло Слабошпицький — талановитий письменник, літературознавець, публіцист і громадський діяч.
У своєму дописі до 80-річчя від дня його народження колектив бібліотеки-філії № 3 згадує людину, яку по праву можна назвати великим українцем з лагідною усмішкою.
Михайло Федотович володів рідкісним даром — поєднувати масштабність мислення із неймовірною особистісною скромністю та теплотою. Коли він говорив про глобальні речі — долю української мови, збереження історичної пам’яті чи об’єднання світового українства — у його голосі ніколи не було повчального пафосу чи металу. Натомість була мудрість, глибоке розуміння людської природи і та сама лагідна, трохи іронічна усмішка, яка миттєво знезброювала співрозмовника і створювала навколо нього простір абсолютної довіри.
Він випередив свій час у багатьох культурних ініціативах. Його художньо-біографічна проза (зокрема романізовані біографії Марії Башкирцевої, Тодося Осьмачки, Петра Яцика) повернула українцям їхні ж вкрадені імперіями скарби. Як невтомний виконавчий директор Ліги українських меценатів, Михайло Слабошпицький став «хрещеним батьком» Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Цей конкурс, що об’єднав мільйони дітей по всьому світу, став потужним інструментом лагідної, але безкомпромісної українізації. І за всім цим колосальним рухом стояв він — зі своїм незмінним блокнотом, м’яким голосом і готовністю підтримати кожного молодого таланта.
Заснувавши видавництво «Ярославів Вал», Слабошпицький відкрив дорогу в літературу десяткам авторів, рятуючи від забуття унікальні історичні праці та мемуари. Його кабінет завжди був переповнений книжками, рукописами та людьми. Він нікому не відмовляв у пораді, і кожен, хто виходив від нього, ніс у серці часточку тієї теплоти, яку випромінював цей чоловік.
Він залишив нам багату літературну спадщину, розгалужені культурні проєкти та, головне, урок того, як бути великим патріотом без агресії, як любити свою землю ділом і як зберігати світло в душі за будь-яких обставин. Його лагідна усмішка й досі світить нам зі сторінок його книг, нагадуючи, що справжня сила — завжди в мудрості, любові та невтомній праці задля своєї Батьківщини.
Сьогодні Михайла Слабошпицького вже немає серед нас, але його 80-річний ювілей — це не день туги, а день тріумфу його ідей. Дивлячись на те, як сучасна Україна виборює свою свободу, як утверджується наша мова та культура, ми розуміємо: у цьому фундаменті закладено величезну працю Михайла Федотовича.