У кожного з нас — свій хрест і своя доля. Та сьогодні бібліотека-філія №12 пропонує разом поринути у світ видатного українського письменника, майстра експресіоністичної новели, громадського діяча і політика Василя Семеновича Стефаника та розповісти про «камінний хрест» його життя.
Стефаник був найближчим соратником Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, а також товаришем і спільником у творчій та громадській діяльності Леся Мартовича та Марка Черемшини.
Народився письменник 14 травня 1871 року в селі Русів, нині Івано-Франківської області, серед мальовничої природи Покуття, у сім’ї заможного селянина Семена Стефаника. Змалку Василь був дуже прив’язаний до матері. Любов до неї проніс через усе життя, і саме вона прищепила йому шану до народних традицій та звичаїв рідного краю. Саме тоді майбутній письменник відкрив для себе світ народних пісень, казок, легенд і переказів, пізнав селянський побут.
Батько не шкодував коштів на освіту сина, однак його майбутню долю прагнув визначити сам. Василь навчався у Русівській початковій школі, Снятинській міській школі, а згодом — у польськомовних гімназіях Коломиї та Дрогобича. Саме там він зазнав чимало принижень і знущань. На все життя в пам’яті Стефаника залишився випадок, який мало не закінчився трагедією: через невеликий зріст хлопець не зміг дотягнутися до дошки, за що вчитель жорстоко побив його. Насмішки однокласників були настільки болючими, що Василь втратив свідомість, а після пережитого стресу навіть думав про самогубство.
У своїй автобіографії письменник згадував:
«Гімназія, крім формального навчання і ворожого ставлення до нас, українців-студентів, нічого нам не давала».
Після закінчення Дрогобицької гімназії Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. Проте, за словами самого письменника, з медициною «вийшло діло без пуття». Замість навчання він поринув у літературне й громадське життя міста.
Василь Стефаник писав коротко, влучно і болісно правдиво. Кожна його новела — це окрема трагедія селянського життя. Його рідний край — мальовничий і багатий природою, однак люди змушені були залишати його у пошуках кращої долі. Саме це найбільше боліло письменникові.
Тому новела «Камінний хрест» присвячена темі еміграції — одній із найтрагічніших сторінок життя західноукраїнського селянства. Це своєрідний пам’ятник усім емігрантам, символ терпіння, виснажливої праці та втрати зв’язку з рідною землею.
Поштовхом до написання твору стали спостереження письменника на Краківському вокзалі за земляками, які назавжди виїжджали за кордон. У новелі відображено реальну долю односельця Стефаника — Штефана Дідуха із села Русова.
Головний герой твору — Іван Дідух — змушений залишити рідне село й господарство, нажите потом і кров’ю. Разом із родиною він вирушає до Канади в пошуках кращого життя для своїх дітей. Перед від’їздом Іван встановлює на горбі камінний хрест, викарбувавши на ньому своє ім’я та ім’я дружини. Він розуміє, що вже ніколи не повернеться додому.
Камінний хрест стає символом непосильної селянської праці, людського страждання та духовного надлому. Для героя це ніби власна могила, а для односельців — пам’ять про людину, яка змушена була покинути рідну землю.
За мотивами твору режисер Леонід Осика у 1968 році на кіностудії імені О.Довженка зняв фільм «Камінний хрест», який увійшов до скарбниці найвидатніших українських кіношедеврів.
Полтава також має зв’язок із письменником: у 1903 році Василь Стефаник відвідав місто під час відкриття пам’ятника Іванові Котляревському.
7 грудня 1936 року письменник помер від серцевого нападу. Йому було 65 років.
Минуло багато років, але долі героїв новел Стефаника перегукуються із сьогоденням. І нині люди змушені залишати рідний дім у пошуках безпеки, достатку та спокою. Дуже хочеться дочекатися часу, коли Україна буде мирною, сильною та економічно незалежною державою, а наші люди, особливо діти, не вирушатимуть світ за очі в пошуках кращої долі, як герої творів Василя Стефаника.