Цьогоріч виповнюється півстолітній ювілей одному з найяскравіших вітчизняних фільмів кінорежисера Бориса Івченка «Пропала грамота».
Про деякі таємниці створення та його шлях вам розкажуть у дописі працівники сектору соціокультурної діяльності Центральної бібліотеки ПМТГ.
У порівнянні з однойменним оповіданням Гоголя, виданим 1831 року, сценарій фільму є практично окремим твором. Так, за словами сценариста фільму письменника Івана Драча, «переписував текст разів сім чи вісім — то керівників не влаштовували якісь шматки, то через брак коштів доводилося викидати цілі епізоди. Любовну лінію запозичив в Олекси Стороженка, додав щось із творів Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Кропивницького, народних притч».
Головну роль у кінострічці зіграв неперевершений Іван Миколайчук, який, до речі, не обмежився цим, а взяв найактивнішу участь у створенні фільму, пропонував художні рішення, збирав для аудіодоріжки народну музику та пісні.
Виробництво фільму завершили ще 1972 року, але вперше його показали глядачам лише на початку 1980-х. Відразу після представлення кінцевої версії стрічки партійним чиновникам-цензорам 1972 року її заборонили до показу. Керівництву Кіностудії Довженка настільки «ідеологічно» не сподобалася кінцева версія фільму, що його «поклали на полицю» на понад 10 років.
За задумом Івана Драча фільм мав починатися з великої батальної сцени з найманим кавалерійським полком. Але під час знімання все змінили. Цікаво також, що плівки на стрічку дали так мало, що більшість сцен приходилось знімати з першого дубля і лише найважливіші моменти могли знімати в два чи більше.
До речі, майже всю стрічку знімали у нас на Полтавщині, в селі Красногорівка. Там були такі краєвиди й архітектура, що й декорацій не треба було. Після перегляду фільму, Параджанов казав: «Ну, нарешті я побачив Україну! Така КРАСА…»
Іван Миколайчук геніально втілив на екрані образ українського воїна, який ніколи не втрачає почуття гумору і завжди знаходить вихід з найскладнішої ситуації, приваблює своєю чесністю, щирістю, почуттям справедливості.
До речі, фільм «Пропала грамота» займає 12-у позицію у списку «100 найкращих фільмів в історії українського кіно».
Попри поважний як для художнього фільму вік, глядач не може відірватися від його перегляду навіть сьогодні.
Давно пішли в народ влучні вислови козака Василя. Вони живуть власним життям, тому багато хто, цитуючи головного героя фільму «Пропала грамота», навіть не здогадується про це: «За поводом не п’ю!», «Раз козак співає, то душа його плаче…»
Той, хто вже бачив стрічку, мовчки заздрить тим, хто буде дивитися її вперше. Однак з насолодою перегляне її ще і ще не один раз.
Цікаво, що із-за редагування та цензури сценарію, фільм відрізняється від оповідання Миколи Васильовича Гоголя. Тож після перегляду фільму – завітайте до бібліотек-філій Центральної бібліотеки ПМТГ, візьміть оповідання Миколи Васильовича та пориньте у містичний український колорит.