Друк
Категорія: Новини
Перегляди: 121

13 квітня 1906 року в місті Полтава народилася Оксана Дмитрівна Іваненко — українська дитяча письменниця та перекладачка, мати письменниці для дітей Валерії Іваненко. 

Оксана Дмитрівна - дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. В їхньому домі бабуся вела репетиторство з німецької та французької, мама – з інших предметів. Дмитро й Оксана радо сиділи на цих уроках. Чи варто дивуватися, що в чотири роки дівчинка могла читати, незабаром – писати, а в шість років почала видавати власний журнал «Гриб». Якщо ми з вами грали «в будиночок», «у школу», то діти Іваненків давали справжні уроки. Здавалося, що завжди Оксана бажала бути вчителькою.

Рано вона навчилася редагувати часописи, адже батько випускав «Колокольчик» – газету для дітей. А ще допомагала домашня бібліотека, у якій було багато художньої, наукової та дитячої літератури. Відсутність радіо, телевізора теж була благом: діти збиралися в саду й читали вголос твори Г.Х.Андерсена, М. Гоголя, Т. Шевченка, дитячі журнали і майже все прочитане одразу перетворювали на веселі ігри, вистави. Родина жила недалеко від театру і не пропускала жодної вистави. Пройдуть роки і вже старенькі Дмитро й Оксана Іваненки напишуть про «щасливе дитинство». Оксана згадувала, що найбільше любила «грати в ляльки та писати повісті». 

А далі була гімназія, потім робітнича школа. У 15 років Оксанка вступила до Полтавського інституту народної освіти. Збувається її мрія стати педагогом. Вдень вона працює в дитячому будинку, увечері – вчиться. Художньої літератури для дітей не вистачало і 16-річна Оксана пише для своїх маленьких вихованців вірші, казки, оповідання, п'єси. 

У 19 років дівчина вже підкорювала столицю: навчалася в Харківському інституті народної освіти, там познайомилася з Наталією Забілою, найближчою подругою всього життя. 

Влітку 1924 р. на канікулах, Оксана довідалася, що поблизу Полтави розташовано дитячу колонію, яку очолював добрий знайомий її матері, Антон Макаренко. Оксана Іваненко влаштувалася вихователькою у колонію і стала прообразом Оксани Варської, поетеси та педагога з роману «Педагогічна поема» А.С.Макаренка.

Це був час, коли серйозні радянські поети, письменники обговорювали тему шкідливості казок для дітей. Іваненко ж одстоювала необхідність народних, літературних казок, стала засновницею сучасної української літературної природознавчої казки. «Пишучи казку, я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше», – визнавала письменниця, чиї казки позначені науковою фантастичністю.

25 грудня 1926 р. у Харкові Оксана стала матір’ю Валерії (Волі) Володимирівни Іваненко. Цього ж року закінчила факультет соціального виховання, вступила до аспірантури при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, писала дисертацію на тему «Дитяча літературна творчість».

У цей час до Харкова переїхав її брат із родиною. У домі Дмитра Оксана познайомилася з Левом Ландау і він почав виявляти знаки уваги (побачення, квіти, писав казки для Волі), але нічого не склалося. Оксана не переставала кохати батька Волі, народила від нього й сина Віктора. Вдома з дітьми був батько Оксани, частенько Наталя Забіла «підкидала» і свого сина Тарасика Божка. Спостерігаючи за розумним, цікавим до всього, задерикуватим, моторним, запеклим футболістом, Оксана Іваненко уявляла образ малого Тараса Шевченка. «Коли я почала писати про малого Тараса, мимоволі уявила його зовні схожим на свавільного і жвавого хлопчика, сина моєї найближчої подруги — Наталі Забіли», – писала вона про роман «Тарасові шляхи».

Робота в редакції, збір матеріалу для майбутніх книжок поглинали весь час. Та прийшла війна … під Києвом у 1941 році загинув батько її дітей. У ніч на Новий 1943 рік помер і її батько Дмитро Олексійович. У Києві Оксана Іваненко працювала відповідальним редактором журналу «Барвінок». Крім казок письменниця складала й повісті про видатних людей: «Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича).

1

У 1951 р дочка Валерія закінчила Київський університет, 1952 викладала в ньому, але у 1953-му важко захворіла на поліомієліт: не могла говорити, рухатися, була приречена на постійне перебування в ліжку при повній свідомості. І так упродовж 15 років талановита дитяча письменниця Воля намагалася диктувати свої твори, а у 42 роки померла. 

Материнське горе не забулося, але письменниця продовжила працювати. Вона перебралася на дачу до Кончі-Озерної, і творила на свіжому повітрі.

Закінчила роман «Тарасові шляхи» (1961, про Тараса Шевченка). Першою вона написала белетризований роман про Марка Вовчка «Марія» (1973, 1988). Раділа, що здійснила художній переклад українською мовою «Тургенєв» Андре Моруа з французької раніше, ніж з’явився переклад російською.

Оксана Дмитрівна Іваненко – лауреат літературної премії імені Лесі Українки за повість «Рідні діти», «Тарасові шляхи», «Лісові казки». Лауреат Шевченківської премії за книгу «Завжди в житті». Була нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», багатьма медалями. 

А.Базилевич, С.Караффа-Корбут, В.Касіян ілюстрували книжки письменниці. Померла Оксана Дмитрівна на 92-му році в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.

На творах цієї талановитої дитячої письменниці виросло не одне покоління дітлахів. Запитайте у своїх батьків, бабусь і дідусів чи читали вони казки та оповідання Оксани Іваненко? І ви отримаєте стверджувальну відповідь. 

3 1Такий вигляд мали книги письменниці, які читали ваші батьки

Зараз книги Оксани Іваненко перевидані і мають сучасне оформлення.

4 1

Шановні наші маленькі користувачі! Бібліотека-філіал №3 запрошує вас після закінчення карантину до нашої книгозбірні за дуже цікавими книжечками Оксани Іваненко.