22 травня виповнюється 75 років Юрію Рибчинському - українському поету, драматургу, сценаристу, заслуженому діячу мистецтв України, одному  із основоположників сучасної української естрадної пісні.

У восьмому класі, попри захоплення живописом, спортом та театром, зацікавився Юрій Рибчинський і літературною творчістю та написав свій перший вірш. Взагалі перші поетичні спроби Юрія були для батьків несподіваними, адже чоловіки з родини Рибчинських мали схильність до малювання, а батько сподівався, що син піде по його — фінансовій — лінії. Приблизно в цей час юний поет познайомився з Лесем Танюком (який навчив Юрія азів поетичної майстерності, по-справжньому відкрив українську культуру – справжнього Тичину, справжнього Блакитного - та засвітив імена Миколи Зерова, Євгена Плужника...) і Євгеном Євтушенком (котрий став першим серйозним критиком і порадником поета).

Вірші дев'ятикласника Юрія друкувалися в республіканській пресі. Вже тоді у своєму щоденнику поет записав: "Я не хочу жить в стране, которую построили Ленин и Сталин, я не хочу жить в стране, где столица находится за пределами моего государства, я хочу жить в стране, которая буде называтся Украина"...

Згодом "Пионерская правда" і "Комсомолка" також друкували вірші поета.

Не оминув Юрія, як і будь-якого початківця, період наслідування - кумиром був Євтушенко. У перших віршах молодого поета трохи було від Рождественського, трохи від Маяковського, себе ще тоді не відчував.

Навчаючись в Київському університеті  імені Тараса Шевченка, Юрій вперше спробував написати текст для пісні попри те, що про кар'єру поета-пісняра і не думав. Згодом свої поезії поет друкує в періодичних виданнях. Твори вісімнадцятирічного Юрія Рибчинського з'явилися в популярному журналі "Юність" та газеті "Комсомольская правда". Відтоді ім'я Рибчинського стало відомим далеко за межами України.

А далі по закінченні університету (1967 р.) була армія, де поет-пісняр Юрій Рибчинський та композитор Ігор Поклад опинилися в одному армійському ансамблі. Тоді і написали свою першу пісню і досі хоч одну пісню на рік пишуть разом.

В 1971 році на Буковині поет познайомився з Володею Івасюком (обидвоє прагнули піднести українську естрадну пісню на якісно новий рівень, відступивши від панівних слізливості, сентиментальності й вузько сільської психології, але залишаючись у річищі кращих зразків народної пісні). Разом вони написали дві пісні "Кленовий вогонь" та "У долі своя весна". Юрій Рибчинський присвятив Івасюку кілька віршів - "Минає день, минає ніч" (разом з Миколою Мозговим), "Скрипка грає" (з Ігорем Покладом), реквієм "Пісня пам'яті" (з Геннадієм Татарченком). А на концерті до 55-ти річчя Івасюка поет прочитав свій вірш "Я — велетень з блакитними очима".

У 70-ті роки практично щороку Юрій Рибчинський був лауреатом всесоюзного конкурсу "Пісня року".

В 1995 році  Юрію Рибчинському присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв України. З 1998 року  по 2000 рік поет був Радником Президента України з питань культури. В 2000 році  Юрія Рибчинського удостоєно звання Народного артиста України. 

2

З роками зростали популярність й авторитет Юрія Рибчинського, розширювалося коло композиторів, з якими він працював. Загалом їх понад 150, одночасно працює мінімум з 10–15 композиторами — українськими, грузинськими, білоруськими, російськими.

Юрій Рибчинський – людина, що протистоїть смисловій нісенітниці, котра бур'яном буяє в текстах багатьох сучасних, особливо російськомовних, пісень. Поет намагається концентрувати увагу на позитивах, в першу чергу його цікавлять якісь нові напрями — коли молоді люди роблять те, чого ще не робили, і до того ж цікаво. Він так говорить про своє призвання : "Якщо тобі Господь дав якийсь талант — значить, ти вибраний. І якщо ти розпорядишся цим Божим даром заради грошей, квартири, влади, то кара буде серйозною. Мені хотілось би навіть в день своєї смерті написати якийсь твір, а не вмерти міністром чи президентом. Я не для того живу!"

3

22 травня –день народження Юрія Рибчинського і день перепоховання Тараса Григоровича Шевченка.

Тому варто згадати знакову пісню, яка презентує нам постать Шевченка у всій його величі. Це пісня «Шлях до Тараса» на вірші  Юрія Рибчинського.

Ось як розповідає цікаву історію створення цієї пісні Михайло Цимбалюк : 

«У одній із наших приватних розмов Юрій Рибчинський пригадував, що хотів, аби музику до його пісні про геніального Шевченка написав Володимир Івасюк. Композитор навіть прочитав вірша у квітні 1979-го і погодився це зробити. Втім через кілька днів Івасюка вбили…

Тож постало питання, хто тепер зможе наситити поезію музикою. Юрій Рибчинський розмірковував над кількома авторами. Це Ігор Поклад, Олександр  Злотник і навіть Микола Мозговий. Але несподівано музику для твору запропонував композитор Олександр Осадчий. І вона дійсно дуже добре лягала на слова і підходила віршу.

Та погляди у автора тексту і автора музики зійшлися не одразу, розповідав Юрій Рибчинський. Адже Олександр Осадчий мріяв, аби пісня про Тараса Шевченка стала справжнім шлягером. Рибчинський натомість попросив його грати в дещо іншому ритмі, наближеному до болеро чи маршу. Людям, які краще розбираються в музиці, відомо, у чому різниця. Юрій Рибчинський хотів оспівати Кобзаря, чого до нього на естраді не зробив ніхто. «Якщо цього не зроблю, то не буду вважати себе українцем», - сказав тоді він. Зрештою, після розмов і пояснень компромісу вдалося досягнути.

Для повноти звучання пісня потребувала неповторного голосу, який би міг донести її людям. Того виконавця, який довершить роботу. І вона зазвучить не просто як шлягер, а як композиція з душею. І тут вибір був однозначний. Таким співаком став Василь Зінкевич. За словами Юрія Рибчинського, Зінкевич дуже серйозно віднісся до композиції. І у його виконанні вона стала особливою. Тим не менше, багато сил витратив на вдосконалення композиції також аранжувальник і співак Дмитро Гершензон. Його Юрій Рибчинський також вважає одним із співавторів пісні. Як і усіх тих, хто вклав частинку власної душі і таланту, аби про геніального і великого Тараса Шевченка почули мільйони.

Коли запис був готовий, Рибчинський відніс його в Укрконцерт. Але вже на другому куплеті після приспіву режисер Борис Шарварко закричав: «Я не хочу цього слухати, це — український націоналізм! Зупини!..». Здавалося, ера пісні завершилась не почавшись. Та Україна здобула незалежність. І Юрія Рибчинського запросили на «Пісенний вернісаж», де вручали диплом за пісню. Нагороджував той самий режисер за, увага, неповторну композицію «Шлях до Тараса». Пісня перемогла.

Думаю, це один із тих прикладів, коли талановиті люди створили щось справді вічне. І обрали собі правильну ціль – через музику закарбувати в історії постать Кобзаря. Я переконаний, що задумане вдалося. І «Шлях до Тараса» у виконані Василя Зінкевича і нині гуртує нас. 

«Ой крута та круча, де стоїть Тарас,
І крізь роки кличе, кличе, кличе нас»…