Поет Олег Шапошніков є одним з найактивніших учасників літературно-мистецьких заходів, які проводяться у бібліотеках Полтавської міської централізованої бібліотечної системи. І, звичайно, він узяв участь у віртуальних «творчих посиденьках», що відбулися онлайн у міській бібліотеці-філіалі №2 нещодавно, під час карантину. Його вірші дуже цікаві – філософські, несподівані за сюжетом і змістом. Майже кожний вірш Олега Шапошнікова – це окрема житейська історія, яка відбулася, можливо, в Полтаві в наші дні, а можливо, десь у Парижі в минулу епоху.

Народився, виріс і мешкає Олег Шапошніков у місті Полтаві. За освітою він інженер-машинобудівник, працює слюсарем-інструментальником. Почав писати римовані тексти кілька років тому, поетом себе не вважає, хоча згодитися з ним у цьому не можна. Він, безумовно, дуже талановитий поет, котрий чим далі досконаліше відшліфовує свою майстерність віршування та створення поетичних історій.

«Люблю шум дощу, хороше кіно, блюз, "Що? Де? Коли?", ковток вина і каву. Не люблю порожнечі», - розповідає про себе поет.

Пропонуємо вашій увазі один з віршів Олега Шапошнікова.

 БУФЕТ

Сто двадцять років.
Як і не було.
Ти старів разом із будинком нашим.
Побив горіх твій невблаганний шашіль
І потьмяніло кришталеве скло,
 
Зайчиська від яких по стінах - стриб...
Замок ключу коритись не бажає,
Противиться шухляда із ножами
І скаржаться дверцята - рип та рип.
 
Таріль, в яку колись краяли хліб.
З фарфору воїн на коневі дибки.
Сміються хтиво кобальтові рибки
Та цар-графин - великий синій Риб.
 
Чому мені всередині болить,
Як порохняву витираю віхтем?
В твоїх щілинах зачерствілі крихти.
Вони цінніш
За золото
Були.
 

Олег Шапошніков