Форма заходу – «мобільний консультант» - припускає, що під час заходу його організатори проконсультують гостей про символіку волосся в людському житті з давніх часів до наших днів, познайомлять з сучасними модними тенденціями в перукарському мистецтві, допоможуть визначитися тим, кого цікавить професія перукаря. Завдання організаторів – у різних вимірах розповісти його учасникам про символіку волосся і зацікавити сучасними українськими трендами.
Програма:
-
Вступне слово «Ланцюжок між людиною і небом – волосся».
-
Історичний колаж «Про козацьку чуприну, «оселедець» та чуб»
-
Промо-акція від…. (наприклад, Салону «Стиль») «Зачіска, актуальна на всі випадки і пори: дівоча коса»
-
Імідж-урок «Актуально, зручно, сучасно: найстильніші трендові зачіски 21-го століття». Рекомендації від перукарів-стилістів.
-
Інтерв’ю з майстром: Опитування запрошеного до бібліотеки майстра-перукаря про особливості його професії.
«ТАЄМНИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ЗАЧІСКИ»
Книжкова виставка
-
Магічна сила волосся (видання етно-тематики про народні вірування і легенди про волосся)
-
Від часів князя Святослава : оберег козака (чоловічі зачіски)
-
Подивись на косу, подумай про господиню (жіночі зачіски)
«Ланцюжок між людиною і небом – волосся»
Вступне слово
У сучасній моді зачісок сьогодні не часто можна побачити відбиток національних мотивів, тому що люди орієнтовані на уніфіковану та стандартизовану масову моду, культуру. Оспівана в українській народній творчості дівоча коса, вилизані козацькі вуса, закручені за вуха екзотичні козацькі оселедці набрали міфічного статусу в нашій свідомості, і, здавалося б назавжди поступилися цивілізації та прогресу. Але вже в наші дні, в ХХІ столітті, під впливом різноманітних, часто трагічних подій в суспільстві, погляди на національну спадщину почали радикально змінюватися і з’явилася можливість відтворення найкращих народних традицій. Із сивої давнини, із ледь примерклих з часом фресок, із легенд, казок, пісень і наукових досліджень приходять до нас образи та настрої далекого минулого. Український народний одяг, головні убори, зачіски, взуття формувалися під впливом кліматично-географічних, соціально-економічних обставин, складностей політичного й культурного розвитку. Волоссю наші предки надавали головного, сакрального значення. Вони вважали, що саме через волосся тіло черпає силу. Символом краси в дівчини було довге волосся. «Найбільша краса – дівоча коса»,- казали в давнину. Актуальна чи ні закладена в косу символіка сьогодні? Ми живемо в модерних часах, і жінкам легше доглядати коротке волосся.
А чому у козаків були довгі чуби? Де нині козацький оселедець? Говорячи сучасною мовою, волосся для наших предків було додатковим енергетичним захистом і разом з тим, на їх думку, підсилювало інтуїтивну чутливість людини. Скільки легенд і казок пов'язано з силою, яка зберігалася в волоссі героя! У давніх слов’ян існували численні повір’я і легенди про волосся, про те, як воно впливає на життя людей. Існували численні правила, яких слід було дотримуються в догляді за волоссям в повсякденному житті, і правила головних етапів життя: як поводились з волоссям новонародженого, під час одруження, що робили з волоссям старі, та інше. Ось, наприклад, чи знаєте ви, чому не можна розчісуватися чужим гребінцем, а завжди треба мати свій? А для того,щоб не брати на себе чужі біди і хвороби.
Українські зачіски – які вони? Сьогодні з’явилося багато цікавих нових зачісок у хлопців, особливо у тих, хто хоче підкреслити свою національну ідентичність, або приналежність до окремої категорії людей, наприклад, військових. Дуже часто вони асоціюються, в першу чергу, з «оселедцем» (варіант чоловічої козацької зачіски, коли голять голову, залишаючи лише пасмо волосся на маківці). Деякі автори в Інтернеті навіть стали називати чоловічу зачіску з оселедцем «українським брендом». Здавалося б, цей бренд назавжди відійшов в історію Але наприкінці 80-х років - початку 90-х років, в дні святкування 500-ліття козацтва, Україна вперше побачила на могилі Івана Сірка в Запоріжжі чубатих хлопців. У 2010 році під час відбіркового туру чемпіонату з перукарського мистецтва «Молоді таланти України», що проводився у Дніпропетровську, майстри-перукарі пропонували різноманітні варіанти стрижок в номінації «ОSеледець international». Потім було «Євро-2012», під час якого світ побачив чоловіків з чубами різних форм і модифікацій. Саме футбольні фани стали активними популяризаторами оселедців серед вболівальників. Так старовинна козацька зачіска отримала друге народження. своєю Візитівкою боксера Олександра Усика також була зачіска «Оселедець». Срібний призер олімпіади в Лондоні боксер Олександр Беринчик також виступав з «оселедцем». З перших днів Євромайдану 2014 року протестувальники демонстративно почали робити собі стилізовані старовинні зачіски : традиційний український «оселедець», або стрижку «під горшочек». З’явилися і, так би мовити, осучаснені варіанти : майстри перукарської справи почали вибривати бажаючим на головах тризуби. І все ж таки саме «оселедець» став засобом просування національної ідеї в українському суспільстві. Стало зрозуміло, що волосся не лише прикрашає, воно має й свою суспільну, соціальну та політичну роль.
Зовнішність людини залежить від особистих уподобань і суспільних впливів. Часто одяг та зачіска людини були знаками її соціального статусу. В сучасному, постіндустріальному суспільстві, зовнішність людини – це справа її особистого вибору. Кожен його робить під впливом виховання, освіти і, безперечно, моди.
Пам’ятаєте косу Юлії Тимошенко? Саме завдяки цій жінці-політику весь світ згадав про плетену косу незалежно від форми укладки і кольору волосся. Практична і красива зачіска наших бабусь і прабабусь знову стала широко відомою і модною. «Коса до пояса», як казали колись в Україні - це зачіска, актуальна на всі випадки і пори. Потрібно відзначити, що в старовину косу заплітали лише незаміжні дівчата. Як тільки дівчина виходила заміж, її косу, за традицією, стригли ножем або сокирою. Жінка після весілля повинна була ходити завжди з покритою головою. Але і заміжні жінки мали свої секрети красивих зачісок. Сьогодні заміжні жінки рідко покривають голову і не обрізають волосся після весілля, але люблять плести гарні коси. Адже ця зачіска не тільки не вийшла з моди, але і залишається дуже популярною. Тому ми сьогодні запросили до нас консультантів – майстрів перукарського мистецтва, які покажуть нам сучасні варіанти традиційних українських зачісок.
«Про козацьку чуприну, «оселедець» та чуб»
Історичний колаж
*Колаж – суміш різноманітних елементів, яскраві і виразні повідомлення.
-
Найвідомішим сюжетом, де фігурує волосся, є біблійна легенда про Самсона, вся сила якого таїлася в його кучерях. Але відлуння цієї історії знаходимо і в українській міфології. Образ сильної людини, богатиря чи розбійника з "янгольськими волосами" на голові, що роблять його непоборним, свого часу був дуже популярним, особливо у Галичині.
-
Магія до волосся відноситься просто: волосся — джерело нашої космічної сили, і все, що з ним відбувається, змінює нас. Навіть щоденне розчісування волосся — магічний обряд. Треба робити це вдумливо, представляючи волосся сильним і здоровим — таким воно і буде, бо чуйно реагує на думки своєї господині, або господаря.
-
Швидкість росту волосся залежить від положення Місяця на небі. Так, волосся краще росте, якщо ви робили стрижку в місяць, а фарба довше тримається, якщо фарбуватися в повний місяць. Робити епіляцію теж краще при повному місяці. Результат вашої процедури буде довше триматися.
-
В Україні існували спеціальні обряди для підкорочення волосся. Такі обряди носили назву "постриги", і їхнє проведення трохи різнилося в залежності від регіонів. Обряди першого постригу (пострижин) проводилися урочисто. Ця традиція була започаткована ще в XII—XIII ст., коли пострижини проводили тільки для княжих синів. Стригли княжичів у три-чотири роки, і довірявся цей процес виключно єпископу. Після цього хлопчика садили на коня й везли до церкви, де проводили врочисте богослужіння. Трохи згодом пострижини почали робити для всіх дітей. До XVIII ст. постриг був церковно-релігійним обрядом, і лише після заборони участі в ньому священика він зберігався виключно в якості народної традиції. Перші пострижини проводили дитині або відразу після народження — "щоб не облисіло", або в рік, два, три чи сім. Обрізали волосся, як правило, хрещені батьки. Вони садили дитину на кожух, який по всій Україні вважався символом достатку та щастя, повертаючи його вовною догори, вирізали чотири пасма волосся — за обома вухами, на потилиці та на скроні — й робили дитині відповідну зачіску: дівчаткам — жіночу, хлопчикам — чоловічу. Потім хлопчиків могли виносити на руках на двір і садити на коня, якого за поводи бере мати або старша сестра й возить дитину по двору. Говорили, що після такого має славний козак вирости. Майже всюди після обряду пострижин починалося велике бенкетування.
-
Для того, щоб обрізане волосся не потрапило до злих рук, над ним слід було провести відповідні ритуали: або волосся спалити, або просто кинути в річку.
-
У наших предків існував складний ритуал першого заплітання дівочої коси. Воно відбувалося, коли дівчинці виповнювалося шість років. Для цього запрошували "сахнівну" — одружену жінку з кола близьких родичів. Вона брала жмут волосся спереду, з потилиці, від правого вуха й від лівого, заплітала навхрест і промовляла: "Як зв'язую все волосся на тобі, аби ся тримало з усіх штирьох боків, так аби ся в'язали до тебе з усіх боків парубки, удівці, дідицькі сини та й котрі найстарші парубки у краї; котрий тебе узрить, то так аби ся за тобою умлівав, як риба за водою".
-
Під час шлюбного обряду довгі коси мали або обрізати, або розплітати. Спочатку волосся молодій розплітав старший брат, або майбутній чоловік. Він трохи послаблював волосся, щоб можна було дістати стрічку, забирав її собі, а до повного розплітання бралися дружки або свашки. Обрізали ж коси в різних регіонах по-різному. На Гуцульщині свекор брав кінець коси своєї невістки в руки і прив'язував до дерев'яного кілочка, спеціально забитого в стіну. Молодий же повинен був відрубати косу топірцем. І потрібно це було зробити з першого разу, бо тоді подружжя буде щасливим. На Північно-Західній Волині косу не відрубували, а відрізали ножем. Після розплітання чи обрізання волосся слід було вкрити хусткою. Після цього "ходити простоволосою" або "світити волоссям" вважалося непристойністю. Існувала навіть традиція, що як тільки хлопець накидає на голову дівчині намітку, вона стає його дружиною. Ця християнська традиція йде від послання апостола Павла, де написано, що неодружена дівчина немає іншої влади над собою, окрім Бога. Після заміжжя ця влада переходить до її чоловіка. І цю владу символізує хустка. Існувала навіть традиція: під час весілля дівчина тричі знімає з себе хустку і топче її ногами. Потому востаннє і назавжди хустку молодій одягає або чоловік, або свекруха. Для заміжньої жінки вважалося великим гріхом вийти на вулицю без хустки. В народі казали, що гріх світить косою проти сонечка.
-
Як відомо, українські дівчата ходили з непокритою головою й носили довгі коси. Це було ознакою дівочої честі. Обстригання волосся вважалося страшним приниженням для жінки. Обрізати коси могли тільки силоміць і тільки тим дівчатам, які заплямували свою честь ганебною поведінкою. Обстрижену косу накривали ганчіркою — за аналогією з весільним звичаєм. Після цього дівчина вважалася покриткою ("ні дівчина, ні вдова — покриточка молода"). В українських народних піснях часто зустрічається образ дівчини, яка ходить в тузі, розпустивши косу. Етнограф Людмила Іванникова вважає, що в такий спосіб натякалося на те, що дівчина втратила цноту, а отже її ніхто не візьме за дружину.
-
Розпущене волосся в усі часи і в усіх народів вважалося символом відьомства. Довге волосся мало таку магічну силу, що його власниця, розчісуючись та промовляючи своє бажання, могла легко досягти бажаного. Навіть коли жінка цього не прагне, а просто ходить по двору з непокритою головою, вона може впливати на погоду, так само, як і відьма. Тому дівчина, виходячи заміж, накривала голову й тим самим позбавлялася можливості творити чари. Особливо суворо цієї заборони дотримувались у стінах церкви. Ще й досі жінки не заходять до церкви з непокритою головою.
-
Найдовшу косу, яку пам’ятає світ, мав американський індієць — 7,93 метрів. А індійський чернець Свамі Панарасаннадхі — 7,89 метрів.
-
Зачіска чуприна – відома нашому народу ще з 16 тисячоліття до нашої ери. (Пізніша жартівлива, навіть трохи образлива, назва чуприни – оселедець. Вважається, Назва «оселедець» пішла від Катерини ІІ відомою, своєю неприязню до козаків – начебто, саме вона так називала їхню традиційну зачіску.)
-
В Мізині, на березі ріки Рось, українські археологи знайшли найдавніше у світі зображення козака з чуприною, вирізьблене на кістці мамонта. Вік зображення 20 тисяч років.
-
Слов'яни ще з давніх-давен практично не знали довгобородих богів і зовсім не знали довговолосих. Праукраїнські племена зображали своїх ідолів з вусами, але без борід. (Перун у якого «ус злат»)
-
Історики твердять, що руси Київської Руси–України IX-XI ст. голили бороди і голови. Дотримуючись княжої військової традиції, запорожці, так само як і військо Святослава, голили голову і бороду, залишаючи вуса і чуб.
-
Українська традиція змальовує козацьку зовнішність у вигляді козака Мамая з оселедцем та довгими вусами. Проте саме так виглядав шістьма століттями раніше київський князь Святослав, який, за словами візантійського мемуариста Лева Диякона, був безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного її боку звисало пасмо волосся.
-
Чуприна була своєрідною відзнакою лицарського стану. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну.
-
Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою.
-
Спосіб носіння чуприни був суворо регламентований : як знак завзятого і відважного козака, її було слід носити зліва, закрученої саме за ліве вухо.
-
Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуприну носили молодь та інші українці, а досвідчені воїни-козаки носили чуба. В основі цих двох чоловічих зачісок лежало коло. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом - вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим. Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу. Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди. В Україні існував навіть спеціальний термін «чуприндир» - хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові.
-
Пасмо волосся на виголеній голові – шікханду – носили й індійські воїни. Воно було характерною ознакою і давньомонгольського воїна, причому в монголів називалося хухаль. Навіть на єгипетському пам’ятнику, датованому ІІ тисячоліттям до Р.Х., один із захоплених єгиптянами в полон хеттських воїнів зображений із довгим, до плечей, пасмом волосся на голові. Чуби можна побачити на одному із панно у Венеції; Крім того оселедець був характерною прикметою інших народів: вірменів, осетинів, черкесів, скандинавських вікінгів. Деякі дослідники вважають, що воїни Київської Руси носили косу на голові як символ праматері, дочки Дніпра-Борисфена, напівдіви-напівзмії чи напівриби, від якої, за легендою, що її повідав Геродот у V ст. до Р.Х., походять скіфи. Щоб дослідити походження козацького чуба, заглибимося в далеку епоху людської історії, яку називають міфо-поетичною. Світогляд людини цієї епохи ототожнював мікрокосм і макрокосм, людину й світ. Так виникали звичаї та ритуали, відлуння яких з’являється в пізніших традиціях і віруваннях. У багатьох народів вважалося стригти волосся вважалося небезпечним для життя. Стародавні індійці вважали, що волосся – частина тіла, що воно може бути об’єктом магічних дій і заклинань, тому після стриження його прибирали в недосяжне для сторонніх людей місце. Людська волосина вважалася вкрай важливим і водночас дуже небезпечним символом. Жерцям, як видно із стародавніх писемних джерел, взагалі не можна було стригтися в одних народів, а в інших народів – навпаки, жерці мусили мати лису голову. У вірменській пам’ятці «Історія Тарона», де описуються інди (індійці) у Вірменії часів прийняття там християнства (ІІІ ст.), вказується на характерну особливість індійських жерців – вони мали косу, косицю, як і їхнє божество Гісане. Навіть у сучасній Індії існує народ – сікхи, відомі воїни, які не мають права стригти своє волосся.
-
Давні воїни, відрізаючи волосся у переможених, слідували принципу: «Постригти, щоби підпорядкувати». Прощаючись з волоссям, людина залишає своє минуле, втрачає свою індивідуальність і силу, вона піддається зовнішньому впливу. До волосся завжди ставилися бережно, бо воно має фізичну і енергетичну пам’ять. Обрізати волосся - щось змінити в своєму житті, так вважали в давнину.
Додаток 1.
Цікаві факти про волосся в звичаях українців
(за О.Воропаєм)
-
Дохристиянських часів сягає звичай робити постриги дітям. Дівчаткам постриги робили один раз, а хлопчикам щороку, переважно на іменини. О.Воропай зазначав: «З цієї оказії запрошуввали найближчих родичів, а також повитуху та хрещених. В одних випадках постриг був символічним (відрізали трохи волосся з чотирьох боків: спереду, ззаду та біля вух, в інших – чуба стинали повністю; До речі, в давніші роки це робили за допомогою сокири, а вже згодом почали використовувати ножиці.
-
Дітей можну були стригти лише на молодий місяць, адже тоді волосся так же швидко виростатиме, як і молодик.
-
Пострижене волосся слід було спалити, або закопати під плодючим деревом. Острижене пасмо не можна було кидати під ноги, тому що болітиме голова, чи кидати на вітер, оскільки його могли підібрати ворони собі на гніздо.
-
Хлопчиків підліткового віку стригли «під макитру», а заводити чуба дозволялося лише з 15-16 річного віку.
-
Пострижини були як звичайні, так і обрядові, або своєрідне посвячення «на стать свою». Для дівчаток – це перше заплітання кісок, для хлопчиків - «на визнання чоловічої статі»( в 3-4 роки), «на пастушка» - в 5-6 років, на члена «парубоцької громади» - коли пробивалися вуса.
-
Пізніші пострижини носили урочистий характер. Запрошували гостей, хлопчика саджали на конопляні мички чи на вивернутий вовною кожух ( давній символ статків). До речі, в одних регіонах кожуха стелили долі, в інших - на ослоні. Тричі піднявши іменинника до стелі, його садовили, й підстригайло (найстарший у родині чи хрещений) відрізав волосся. При цьому батько мав покласти на кожух кілька копійчин.
-
Коли хлопчика вперше відводили до школи, то напередодні святого Наума(14.12 за н.е.) хрещений робив йому пострижини «в науку».
-
Єдиного обряду на пострижи для всієї України не було. На Полтавщині робили постриження по першім році життя, а наприклад, на Херсонщині – лише по сьомому році, на Чернігівщині третього року. Відповідно до вірувань вважалося, що людина має принести на Той Світ частину свого тіла (волосся, або нігті) то мати, взявши на руки дитину, несла обтяте волосся в хатній кут, аби на Тім Світі знали, звідки його взяти.
-
Люди в старовину зберігали перше постриження. За твердженням етнографа П.Чубинського, дівчачі клали під вербу, а хлопчачі замикали в коморі.
-
Крім «іменних пострижи» в Україні мали місце й «осенинні» - на Семена ( 14.09 за н.е.). З прийняттям християнства якраз на цей день припадало Новоліття.
-
Крім іменних чи обрядових, були й повсякденні пострижини, які робились, як правило, напередодні великих свят.
-
Олекса Воропай згадує також звичай підпалювати волосся, щоб дитина не боялася грому.
-
Найвідомішими були чотири способи постригу: «у кружок», «до закаблучка», «під скопку», «під польку».
-
Вояки в давнину стригли зазвичай «під скопку» та «оселедць». Частина істориків розглядає козацький оселедець як запозичену через тюрків у давніх болгар ознаку давнього походження та сакрального зв’язку з небом.
-
У часи «Руської Правди» Ярослава Мудрого стрижена голова була ознакою рабства.
-
Загалом чуб і вуса були особливою гордістю українських чоловіків. Чуб вважався символом парубоцької доблесті та хвацькості.
-
Брати участь у вечорницях могли лише ті, хто склав іспит на «посвячення в парубоцтво» Найголовнішим доказом, не тільки віковою ознакою. але й важливим елементом індивідуальності були «власні вуса», Відомий такий історичний факт: В одному з військових походів Петро І запросив до свого намету Івана Мазепу. Як відомо, російський цар впроваджував голандську моду на голене обличчя, і царя дратували пишні гетьманові вуса. П’яний, цар накинувся на Мазепу й вирвав частину вусів. Це було дуже великою образою гетьману.
-
На старих портретах козаків та гетьманів лише Петро Конашевич Сагайдачний з бородою, а всі інші мають козацькі вуса.0
-
Київський князь Святослав був безбородий, з густим дуже довгим волоссям над верхньою губою Голова в нього була зовсім гола, але з одного її боку звисало пасмо волосся.
Дівоча коса
-
Дівоча коса мала велике символічне значення. Нею пишалися, прикрашали віттям, різними пахучими травами. Коса вважалася символом дівоцтва і незайманості. З косою могла ходити лише дівчина. З косою могла ходити лише дівчина. Жінкам це суворо заборонялося. Косу обрізали під час весілля за спеціальним ритуалом.
-
Ще донедавна дівчата в Україні волосся не обрізали, хіба у випадку, коли дівчина ставала покриткою. Вважалося, що пострижена дівчина зіпсована, нечесна, легкої поведінки.
-
Право на носіння коси традиційно контролювала громада. На Лівобережній Україні хлопцям дозволялось привселюдно відтяти косу дівчині, яка втратила цнотливість. У Західній Україні – збезчещену дівчину виводили на майдан, де старійшина привселюдно відрубував їй косу і покривав голову хусткою (звідси й термін «покритка»).
-
Рітуал позбавлення коси під час весілля в Україні відомий з прадавніх часів. Спочатку волосся молодій розплітає старший брат і тим самим символічно позбавляє її від дівоцтва. Під час весілля косу відрубували, що означало межу між світом батьківської сім’ї та сім’єю, куди йшла невістка після заміжжя. У багатьох місцевостях України косу під вінець просто розплітали, і жінка вже ніколи не мала права її заплітати. Волосся ховали під очіпок, і так треба було ходити все життя.
-
Етнографи відзначали, що у дівчат на Ліво- і Правобережжі існувала різниця, як саме заплітати косу. На Лівобережжі у будень дівчата роблять рівний проділ, посередині голови, розчісують волосся на два боки і заплітають у дві коси. Заплетеними косами обвивають голову, ніби вінком. У неділю або в свято дівчата сплітають все волосся в одну косу і вплітають у неї кілька кольорових стрічок-кісників, що разом з косою звисають вздовж спини.
-
На Правобережжі у будні дні дівчата так само обвивають голову кісьми, ніби вінком; у неділю ж, чи свято заплітають не в одну, а в дві коси і ті коси звисають вздовж спини без довгих стрічок. У дві ж коси заплітаються і дівчата-подолянки. Дівчата-гуцулки у своїх жартівливих співаночках про косу співають:
-
Понад Дністром в Галичині дівчата заплітають волосся у чоти¬ри коси. Дві передні підплітають коло висків, а задні розподіля¬ють на кілька дрібних кісок — дрібушки. Дрібушки викладають навколо голови вінком, а одну кіску «перекидають» через голову.
-
На Полтавщині ж дрібушками заплітаються молодиці перший рік після весілля. В одній весільній пісні з Лівобережжя дівчата співають, звертаючись до молодої:
-
На Закарпатті дівчата заплітаються в одну косу, а спереду на¬пускають волосся на кути чола — начоси. Нижні частини начосів заплітають у «дрібушки», маленькі кіски, що є, ніби, орнаментом зачіски.
Козак буде розплітати...
В одній народній пісні, що записана на Київщині, дівчата співають:
- Найурочистішим моментом народнього весілля є розплітання дівочої коси. Цей момент символізує собою кінець дівування. Мо¬лоду садовлять на діжі, що застелена кожухом вовною догори — символ щастя.
Додаток 2.
ВОЛОССЯ У ВІРУВАННЯХ УКРАЇНЦІВ
Бондаренко Галина, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник відділу Український етнологічний центр ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України http://ethnography.org.ua/content/volossya-u-viruvannyah-ukrayinciv
Здавна в культурі різних народів світу волоссю надавали особливого значення. Звичаї та обряди, пов’язані з волоссям, відображали віру наших предків у його надзвичайну силу.
Волосся і магія
Здатність волосся швидко рости в уявленнях давніх людей зближувала його з рослинністю. Недарма в українській мові поширені такі порівняння людини: «росте як бур’ян при дорозі», «дівчина — як калина», «синочки — як дубочки», «голівка — як маківка», «скрипить як старе дерево».
Вигляд волосся (його густота, довжина, охайність, колір) вказували на приналежність до дикого світу природи чи культурного світу людини. Не випадково більшість міфологічних істот (чорт, водяник, дідько, лісовик, мавка) мають довге, розкуйовджене волосся, густий волосяний покров по тілу, що символізує їх приналежність до потойбічного світу. Водночас людське волосся охайно зачесане та підстрижене — ознака цивілізованого суспільства.
Волосся часто ставало засобом магічного впливу. Щоб застерегтись від причарування, заборонялось користуватися чужим гребінцем і позичати свій. Волосся, що випало, не можна було викидати на вулицю, щоб його не розніс вітер і не боліла голова.
Розповсюдженими були дівочі ворожіння із використанням гребінця. У ніч під Новий рік чи під Різдво потрібно було покласти гребінець під подушку, вважалось, що суджений уві сні прийде косу чесати. Також вірили, що як покласти гребінець на горище, то за кольором волосини на ньому можна буде визначити, якої «масті» зустрінеться чоловік. Дівчата ходили опівночі до хліва й у темряві торкались рукою до худоби: якщо натрапляли на шерсть, вірили, що зустрінеться чоловік багатий, якщо на роги чи зуби — бідний.
Народні зачіски
Ідеальною жіночою зачіскою, за народними уявленнями, була «голівка гладка» — акуратно зачесана голова із волоссям, заплетеним в одну чи дві коси. У волосся вплітали кольорові стрічки (бинди, уплітки), на свято дівчата одягали віночки, пов’язували голову широкою стрічкою. У Карпатах прикрашали волосся пір’ям.
Статус заміжньої жінки зобов’язував її тримати волосся покритим. Приховане головним убором волосся жінки свідчило, що вона заміжня. Неприпустимою була її поява на людях простоволосою, «голомозою». У Середньовіччі існувала навіть лайка — «баба-простоволоска», що позначала аномальну, неадекватну поведінку жінок. З розпущеним волоссям, за народними уявленнями, ходили лише відьми і чаклунки, та й то уночі.
Волосся в обрядах
Звільнення від першого волосся було одним із початкових етапів входження новонародженого у світ людей. Такий ритуал називався «пострижини». Він відбувався, коли дитині виповнювався рік, і позначав її прилучення до роду, суспільства.
У шість-сім років дітей постригали «на стать». Запрошена батьками жінка, що звалася «сахнівна», заплітала дівчинці волосся в коси. Хлопчика ж стригли і саджали на коня.
Важливу роль відводили волоссю у весільних обрядах. Перед весіллям, у суботу вранці, «розплітали молоду», мати мила їй водою із зіллям коси, розчісувала їх, а дівчата сиділи за столом і співали. Це символізувало прощання дівчини з дівоцтвом. Після весілля молода переходила до роду молодого, і сила, якою наділялось волосся, відтепер мала належати йому.
Ймовірно ритуал «відрубування» коси молодої після весілля (розповсюджений у Карпатах, на Волинському Поліссі) був колись засобом силового вилучення цієї енергії, коли шлюб здійснювався без згоди роду дівчини, а пізніше став символізувати покору жінки перед чоловіком.
Відсутність волосся
Значення лисини пов’язане з сезонною циклічністю природи. Так само, як на зиму рослинність зникає з землі, з віком рідшає волосся на голові людини, а то й зникає зовсім. Звідси поліське вірування, що в мороз потрібно вийти на вулицю і рахувати лисих дідів (старших чоловіків, які мають своїх онуків). Вважалось, що, якщо нарахувати їх 40, неодмінно потеплішає.
До чоловіків, які рано лисіли, у традиційній культурі ставились дещо негативно, підозрюючи їх у зв’язках із нечистою силою.
Неплідна, кам’яниста земля — це «гола» земля. Уявлення про Лису гору, як місцевість, де збирається нечиста сила, присутні у фольклорі багатьох європейських народів. Лиса гора позбавлена енергій життя, плідності, тому тут може перебувати тільки «нежить»: відьми, чорти, волосся у яких росте не так і не там, де у людей. Народна лайка «дідько лисий» вживається для негативного означення незрозумілого, невідомого. Насправді, за народними оповіданнями, дідько — кудлатий, із густим волоссям на обличчі.
Отже, наші предки вірили, що волосся має чудодійні властивості, тому воно використовувалось у багатьох магічних діях. Крім того, волосся грало значну роль у родинних і календарних обрядах, а втрата волосся, облисіння пов’язувалась з нечистою силою.