Меню

Опитування


Я приходжу в бібліотеку найчастіше для того, щоб...

Статистика

 

Головна Сторінка краєзнавця Біобібліографічні матеріали Випуски 2005 року Випуск 6 «Давид Гурамішвілі. Він милозвучну пісню України з грузинською душею поєднав»
 

Випуск 6 «Давид Гурамішвілі. Він милозвучну пісню України з грузинською душею поєднав»

(До 300-річчя від дня народження)

ДАВИД ГУРАМІШВІЛІ
Народився 1705 р. в с.Сагурамо (поблизу Мцехти).
Помер 21.07 (1.08 – за новим стилем).1792 р. в Миргороді.
Грузинський поет.

За свідченнями грузинських дослідників, після Руставелі давня Грузія не мала поета більш великого, ніж Давид Гурамішвілі. Світову славу здобула поема Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, поетичним шедевром іншої доби стала книга Гурамішвілі “Давитіані” (що означає “Давидове”).

Якщо Шота Руставелі жив у час найвищого політичного, культурного та економічного розквіту феодальної Грузії (ХІІ-ХІІІ ст.), то Давид Гурамішвілі жив у той час, коли країна прийшла у повний занепад, у найважчі часи грузинської історії.

Давид Гурамішвілі народився 1705 року в Сагурамо, близько Мцехта – давньої столиці Грузії, тут і досі є руїни стародавньої фортеці – маєтку князів роду Гурамішвілі. Родове його обійстя притулилося до гірського хребта Іално. І стежка по крутих схилах цих гір вела до монастиря Зедазені – фамільної святині князівського роду Гурамішвілі.

Хоч і походив він з князівської родини, та шкільної освіти одержати не зумів. Однак, навчаючись самотужки, досяг великих успіхів і став для свого часу дуже освіченою людиною.

Тяжкий і мужній, стражденний і овіяний бурями був життєвий шлях поета. Шевченко казав, що історія поетового життя є часткою історії життя його народу. Такою була й історія Давидового життя. Лише двадцять два роки прожив майбутній поет у рідних місцях, серед рідного народу, але крізь все своє довге, вісімдесятисемилітнє життя він ревно проніс і любов, і відданість, і віру в свій народ, у свою батьківщину.

Грузія віками мусила боронитись від нападів арабських, монгольських, перських і турецьких грабіжників. ХУІІІ століття принесло грузинському народові ще більше страждань.

В той час царем Грузії (1703-1711 рр.), а потім тільки Картлі був Вахтанг УІ – один з найвидатніших діячів пізньофеодальної Грузії. Реальним своїм союзником бачивши лише єдиновірну Росію, Вахтанг УІ робить рішучі кроки до зближення з північним сусідом. Але всім його воєнним акціям не щастить. 1721 року був укладений військово-політичний союз між Петром І та Вахтангом УІ з метою спільного походу на Іран. За попередньою домовленістю Вахтангові війська мали з’єднатися з російськими загонами поблизу міста Шемахи. Хоч це й було ризиковано для Вахтанга УІ, він точно виконав умови угоди й своєчасно вирушив зі своїм військом, взяв місто Гянджу і чекав повідомлень від росіян. Та висадившись 23 серпня 1722 року на каспійському узбережжі в районі Дербенту, російські загони через нестачу продовольства і поганий стан кінноти згодом повернули назад і залишили Кавказ. Вахтанга за зраду перського шаха, бо офіційно він був спасаларом (воєнчальником) Ірану, позбавили престолу, передали в Картлі кахетинському царю Костянтину, щоб викликати ворожнечу між братніми картвельськими племенами, що і сталося незабаром. Дійшло до кривавої сутички. Кахетинський цар за допомогою кизилбашських (перських) військ і найманих загонів лезгів здобув “перемогу”. Тбілісі зазнав варварського руйнування. За висловом Давида Гурамішвілі, “прозористі води Мткаварі (Кури) багряніли ледь від крові”. Це відбулося навесні 1723 року, а на початку літа Картлі зайняла численна турецька армія, яку призвав на допомогу Вахтанг. Віроломні й зрадливі турки зовсім не збиралися ділити владу з Вахтангом, вони захопили й остаточно пограбували країну. Довелося тікати й Вахтангові, й Костянтинові. Останній знайшов притулок у горах. Вахтанг же вимушений був покинути вітчизну. 1724 року, в супроводі своїх однодумців – 1200 чоловік – він рушив за межі Грузії, до Росії шукати підтримки і чекати на допомогу. До речі, серед його людей, що осіли з царем у Москві, був і прапрадід засновника і першого директора Полтавського музичного училища, скрипаля і диригента Дмитра Володимировича Ахшарумова (1864-1938), предком якого був молодий дворянин з почту Вахтанга, перекладач Веніамін Георгійович Ахшарумов.

Ознайомитись з даним випуском в повному обсязі, Ви можете в методичному відділі Полтавської центральної міської бібліотеки!

ФОТОСТРІЧКА






Powered by JoomlaGadgets