Меню

Опитування


Я приходжу в бібліотеку найчастіше для того, щоб...

Статистика

 

Головна Сторінка краєзнавця Біобібліографічні матеріали Випуски 2004 року Випуск 2 «ЖИВЕ ЛИШ ТОЙ, ХТО НЕ ЖИВЕ ДЛЯ СЕБЕ»
 

Випуск 2 «ЖИВЕ ЛИШ ТОЙ, ХТО НЕ ЖИВЕ ДЛЯ СЕБЕ»

(До 70-річчя від дня народження Василя Симоненка)


  Його поезія – то сад.
Слова – плоди із солоду.
А що прийшлось йому віддать,
Щоб визріло те золото?!
Його поезія – то цвіт.
Слова – зірки незлічені.
І він залишив добрий слід
У світі цьому вічному.
Його поезія – земля,
Уквітчана природою.
Василь засіяв нам поля
Добром людським і згодою.
    Микола Марун
СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ

  Народився 8 січня 1935 р. в с.Біївці, тепер Лубенського району Полтавської області. Поет, журналіст. Лауреат Державної премії України імені Т.Г.Шевченка за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде» (1995 р.,посмертно). Помер 14 грудня 1963 р. у Черкасах.  

  Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди,
- писав В.Симоненко.

Де і в якій сім’ї народився майбутній поет, як здобував освіту, коли почав писати вірші і друкувати їх? Щоб дізнатись відповіді на ці запитання пропонуємо уявно помандрувати літературною картою України.

Дорогу в с.Біївці письменник Микола Сом назвав Симоненковою. «Вона стрімко злітає вгору і круто падає в долини, довго й безлюдно струменить під Парасчиною горою, повз легендарну цілющу криницю», - пише журналістка Лідія Віценя. Той день народин, за словами поетової матері Ганни Федорівни, припадав якраз на Різдво, хоч у свідоцтві записано – 8 січня 1935 р. Хрещеною матір’ю була баба Оришка (хрестили хлопчика вже під час війни, аби Бог уберіг від смерті).

  В мене одна лиш мати
Та був іще сивий дід.
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід,
- писав В.Симоненко.
Батька Василько не бачив, той давно виїхав на Кубань. Замінив його дідусь Федір Щербань. «Мій батько, - згадує Ганна Федорівна Симоненко, - самотужки вивчив грамоту, багато читав. Він цікавився навіть шкільними підручниками з географії та історії. А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію». Онук і дід любили один одного. У новелі «Дума про діда» читаємо: «Безсмертячко моє кирпате, - шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені». Може звідти у В.Симоненка любов до гарного слова. Свої перші кореспонденції в газеті «Молодь Черкащини» Симоненко підписував псевдонімом В.Щербань. На 86-му році життя Симоненкового діда не стало. Цю сумну подію онук відтворив у вражаючому вірші «Дід умер».

У Біївцях Василь Симоненко закінчив п’ять класів, а решту – в сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях. Відстань до Тарандинців – 9 км в один кінець. Долав їх Василь пішки дві години. Проте ніколи не запізнювався на уроки. «Поки дійду до школи, то всі уроки повторю. А як назад повертаюся, то всі пісні переспіваю», - зізнавався він згодом. Він встигав усе: на відмінно вчитися, брати участь у роботі літературного та фізичного гуртків, розв’язувати всі математичні задачі, запоєм читати художні книжки. «На уроках він був серйозний – аж занадто. Ніколи не сміявся, не тинявся по шкільному подвір’ю... Навіть учителі не читали стільки книжок», - згадувала мати. Закінчив школу Василь із золотою медаллю.

Ознайомитись з даним випуском в повному обсязі, Ви можете в методичному відділі Полтавської центральної міської бібліотеки!

ФОТОСТРІЧКА






Powered by JoomlaGadgets