Народознавче свято-реставрація

ВЕДУЧІ (разом). 
             Добрий день Вам, любі друзі. Раді Вас вітати, щастя та добра Вам щиро побажати.
 
ВЕДУЧА 1.           
                     Чого не їли предки наші, 
                     Вдягали що, ходили в чім,
                     Над чим сміялись, сумували,
                     В чім в гості к куму приїжджали?
 
                     Отож заглянемо і ми,
                     Як предки нашії жили.
ВЕДУЧА 2. 
Письменниця Світлана Пиркало в чудовій книзі-есе «Кухня егоїста» (К.,2007) написала: «У західних путівниках про Україну, які поки що можна перерахувати по пальцях, завжди пишуть про те, що українці їдять. Уже років зо три можна прочитати про улюблений десерт (українців)  – сало в шоколаді. Той факт, що це національна самоіронія, стандартно губиться при перекладі. Але також західників дивує той факт, що українці їдять борщ на сніданок, обід і вечерю. Мається на увазі не те, що ми цей «буряковий суп» споживаємо тричі на день, бо більше нічого немає, а те, що цю страву вважають підходящою для сніданку». 
Пані Світлана зауважує, що  «Наша національна кухня – одна з найбагатших, найздоровіших і точно найсмачніша з усіх світових кухонь», з якими їй (Світлані Пиркало) доводилося стикатися. «Але, - пише пані Світлана, - будучи кухнею українською, вона опирається новаціям. Майстерність українського кухаря визначається не фантазією та сюрпризами, а копіткою працею і тривалістю життя, змарнованого за кришильною дошкою. Докази?  Ось сучасний український обід. Борщ український: 18 інгредієнтів. У деяких регіонах – 21. Все покришене, зварене разом».
 
ВЕДУЧА 1.  
Великий, але часто і не дуже нам відомий пласт української культури – українська кухня. Вона поширилася далеко за межами України, а деякі її страви, наприклад, борщі і вареники, ввійшли в меню світової кулінарії. Головною  особливістю української кухні є її регіональність. Так,  західноукраїнська кухня помітно відрізняється від східноукраїнської,  не підлягає сумніву вплив турецької кухні на буковинську, угорської – на гуцульську й російської – на кухню слобідської України. А якими гурманами були наші земляки – Іван Котляревський та Микола Гоголь! Читаючі сьогодні їх твори, ми навіть дивуємось: як дивно звучать назви деяких блюд для нас сьогодні, а часто і слинку ковтаємо: так спробувати хочеться!
 
                     П’ять казанів стояло юшки,
                     А в чотирьох були галушки,
                     Борщу трохи було не з шість;
                     Баранів тьма була варених,
                     Курей, гусей, качок печених,
                     Досита щоб було всім їсть.
 
Пригадаємо славнозвісну «Енеїду» Івана Петровича Котляревського – якщо її уважно прочитати, то перед нами відкриється  чимало цікавинок з життя і побуту українців. Одна з цих сторінок – різноманітність кулінарії українців, адже
 
                     Тут їли різниї потрави,
                     І все з полив’яних мисок,
                     І самі гарнії приправи
                     З нових кленових тарілок:
                     Свинячу голову до хріну
                     І локшину на переміну,
                     Потім з підлевою індик;
                     На закуску куліш і кашу,
                     Лемішку, зубці, путрю, квашу
                     І з маком медовий шулик.
 
                     І кубками пили слив’янку,
                     Мед, пиво, брагу, сирівець,
                     Горілку просту і калганку,
                     Курився для духу яловець.
 
ВЕДУЧА 2. 
Взагалі, то героям «Енеїди» можна лише позаздрити, адже навіть у підземному царстві вони
                     Сиділи, руки поскладавши,
                     Для них все празники були;
                     Люльки курили, полягавши,
                     Або горілочку пили…
                     І ласощі все тільки їли,
                     Сластьони, коржики, стовпці,
                     Варенички пшеничні, білі,
                     Пухкі з кав’яром буханці;
                     Часник, рогіз, паслін, кислиці,
                      Козельці, терн, глід, полуниці,
                      Крутиї яйця з сирівцем;
                      І дуже вкусную яєшню,
                      Якусь німецьку, не тутешню,
                      А запивали все пивцем.
                      
ВЕДУЧА 1.  
Устами героїв поеми Котляревський розповідає нам про реалії тогочасного полтавського побуту. І наші предки здаються нам гостинними і ситими епікурейцями, за допомогою яких ми поринаємо в кулінарне багатоманіття української кухні. Але повернемось до теми нашого свята. Пам’ятаєте, як у однойменній повісті Миколи Гоголя Тарас Бульба казав своїй жінці: «Нам не треба пампушок, медяників та інших пундиків!»
Звернімось до мудрості Григорія Савича Сковороди, якому належить цікавий вислів про те, що «Усяка їжа і пиття смачні і корисні, але треба знати час, місце і міру» та спробуємо визначитись,  що їли українці, чим вони снідали, що їли в обід, як вечеряли? А потім поговоримо про те, яким блюдам віддаємо перевагу ми, сучасні українці.
 
ВЕДУЧА 2. 
В Україні немає іншої, ніж каша, страви, котра б була з людиною  усе життя – від народження і до смерті. Споконвічний звичай в Україні – варіння каші. Народилася дитина – і з цієї нагоди було прийнято варити кашу. Підросла дитина, почала ходити, перед нею клали кашу і казали: «Добувайся до своєї каші». Тобто виростай і живи. Ця страва головною  була і є в старості – вона м’якенька і поживна.  Недарма українські господині колись промовляли: «Каша – мати наша». Коли борщ на обід бував без каші, то казали: «Наш борщ сьогодні удівець». За звичаєм кашу варили косарі, женці, чабани. Орачі, виходячи в поле, готували кашу. А козацька, чумацька каша – скільки в ній принадності, історичної потаємності! Яку тільки кашу не варять в Україні! І гречану, і ячмінну, і вівсяну, і кукурудзяну, і солодку із зеленого жита, і гарбузову чи картопляну із пшоном, або маком. А ще – тетеря, саламаха, мамалига, рябко, щупеня, куліш, кулеба, кулеша….
 
На сторінках «Енеїди» Котляревського зустрічаємо:
                           На закуску куліш і кашу,
                           Лемішку, зубці, путрю, квашу…
                           Рябка, тетерю, саламаху – 
                           Як не було: поїли з маху…
 
ВЕДУЧА 1.  
Як крупинки єднаються в кашу під час варіння, так і люди в житті своєму єднаються в велику спільність – у рід і народ. Віковічним образом цієї спільноти виступає каша.  І немов заклик до роду й звичаю через віки лине мелодія: 
                           Варім кашу, родино,
                           Щоб нам жито родило,
                           І житечко, і овес,
                           Щоб зібрався рід увесь!
 
ВЕДУЧА 2. 
Україна завжди славилася своєю кухнею. Її страви були відомі далеко за межами країни. Це обумовлено перш за все їх високими смаковими і поживними властивостями, різноманітністю використовуваних продуктів і способом кулінарної обробки. Адже одних тільки способів приготування борщу нараховується понад З0, а до його складу входить близько 20 найменувань різних продуктів.
 
ВЕДУЧА 1. 
В українській кухні знайшли своє відображення культурно-побутові традиції всіх регіонів. Кожний етнографічний район України має свої особливості кухні. Так, у гірських районах Карпат переважають страви з кукурудзяної муки, молочних продуктів: токан, чир, мамалиґа, бринза, сир, мачанка. У підніжжя гір готовлять страви з пшеничної муки і різних овочів. Це галушки, вареники, пироги, кизлики, папрікаш. Популярні в Україні страви з муки: оладі, млинці, соленики, пампушки і багато інших. Деякі з них стали традиційними на святкових столах. В Україні дуже полюбляють вареники. Вони бувають різні: вареники з вишнями, з сиром, з сушеними сливами, з яблуками, з м'ясом, з картоплею, з капустою. Вареники подають зі сметаною. Ще в давнину козаки дуже цінували і любили вареники і галушки.  
 
ВЕДУЧА 2. 
За свідченнями  етнографів, крім українців, жоден з індоєвропейських народів не мав звичаю пекти пироги. В Українців пиріг – це символ астрального бога Місяця. Начинкою до пирогів  служать різні продукти тваринного або рослинного походження: м’ясо, риба, квасоля, горіх, морква, капуста, сир, мак, вишні, сливи, яблука, груші. Ліплені пироги були ритуальною стравою наших предків протягом тисячоліть. І сьогодні ми полюбляємо пироги. Згодом вони набули популярності і в інших народів. Символом Місяця є також вареники. Обрядовими стравами здавна вважалися  український куліш та млинці, пампушки  й галушки. Багато традиційних видів їжі, дійшовши до нашого часу, втратили своє  ритуальне чи обрядове значення.
 
ВЕДУЧА 1. 
«Пасічник Рудий Панько» на сторінках  гоголівських «Вечеров на хуторе возле Диканьки» захоплено вигукує: «А какими пирогами накормит моя старуха! Что за пироги, если бы вы знали: сахар, совершенный сахар! А масло так вот и течет по губам, когда начинаешь есть! Подумаешь, право,  на что не мастерицы  эти бабы!».
 
ВЕДУЧА 2. 
Отже, пироги… Недарма їх оспівували класики української літератури.  Та і народ наш, особливо чоловіки, завжди любив смачно попоїсти, свідоцтвом тому є така чудова пісня  (звучить укр. народна пісня):  
 
Ішов козак по стежці помежи терени
І здибав дівчиноньку,що несла пироги.
 
Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви -
І здибав дівчиноньку, що несла пироги.
 
- Дівча моє хороше, чи знаєш мої сни,
Що я тебе кохаю, і з сиром пироги?
 
Ой чули, чули, чули, ой чули, чули ви -
Що він її кохає, і з сиром пироги.
……………………………………………
 
ВЕДУЧА 1. 
Багато виробів з тіста мали в Україні важливе обрядове значення: зустрічаючи весну, наші пращури пекли сорок бубликів, жайворонків, голубів, носили їх вулицею і, роздаючи дітям, співали веснянки. Обрядове значення мав і великодній коровай: він символізував пробудження природи, магічне сприяння плодючості  полів, худоби і людей.
 
ВЕДУЧА 2. 
Наше сьогоднішнє народознавче свято – це спроба реставрувати побут наших предків і дізнатися,які страви  полюбляли  українці, наприклад, на сніданок?  Як показує життя, сучасні українці полюбляють каву, чай, яєшню, кашу, супчик – тобто те, що швидко і легко приготувати. Мабуть тому, англієць Ендрю Еванс, автор путівника по Україні «Ukraine» (від англійського видавнитцва Bradt, 2-ге і 3-тє видання /відповідно 2007 і 2010 рр./, який  в Інтернет-мережі представлений досить  широко, написав  про нас: «В Україні не існує концепції традиційного сніданку: вранці українці їдять те саме, що й вдень, тільки в меншій кількості».
 
ВЕДУЧА 1. 
З такою точкою зору не зовсім погоджується професор С.А.Макарчук, автор посібника «Етнографія України». У своєму дослідженні він  писав: «Режим харчування українців залежав від різних факторів – від сезону року, режиму робочого дня, запасів харчових продуктів, релігійних вірувань та ін. Традиційно у селян було прийнято харчуватися тричі на добу: снідати, обідати і вечеряти. У гарячу для них пору літніх польових робіт, коли світловий день був довгим і виснажливим, селяни приймали їжу ще додатково – у полудень або підвечірок. Загалом розподіл їжі впродовж дня в Україні майже скрізь був однаковим і залежав передовсім від режиму роботи, а також від заможності сім'ї. Так, при триразовому харчуванні сніданок з'їдали вже о 6-7-й год. до початку робочого дня, обідали – об 11-13-й год., а вечеряли – аж о 20-21-й год. При чотириразовому харчуванні, як уже згадувалося, використовували також полудень або підвечірок (о 16-17-й год.). Взимку, зокрема у Великий піст, бідні селяни часто обмежувалися лише двома прийомами їжі — обідом і вечерею або сніданком і вечерею. У бойків побутувало навіть повір'я про те, що журавлі, які відлітали на зиму в теплі краї, забирали зі собою обід, і від того часу селяни їли лише двічі на день. Повернувшись навесні, вони приносили обід назад, і з того часу селяни їли знову тричі на день. Тобто український селянин завжди розумів необхідність ощадного витрачання харчових продуктів упродовж усього року».
 
ВЕДУЧА 2.
«Серед названих прийомів їжі найситнішим був обід, – стверджує  С.А.Макарчук, –  меню якого обов'язково становив хліб, борщ (капусняк), каша чи інша страва. Стосовно сніданку і вечері, то в різних родинах вони були різними. Зокрема, дуже часто селяни снідали вареною картоплею з капустою, коржами зі свіжим молоком чи кисляком, локшиною або затіркою з молоком чи салом тощо. На вечерю традиційно готували куліш, галушки, юшку й інші споріднені страви.
Незалежно від соціально-майнового становища для приготування їжі двічі на добу (вранці і ввечері) топили піч. Навіть у найбідніших селян було прийнято варити їжу бодай раз на день – до сніданку. Готували стільки, щоб можна було з'їсти за раз, бо на другий день не годилося залишати страви. Під час приготування їжі господиня (мати, невістка чи старша дочка) дотримувалася чистоти і тиші – остерігалася стуку посудом або руками, опускання посуду на долівку чи на предмети хатнього побуту, бо, згідно з народними повір'ями, це було для сім'ї недобрим знаком. 
Суворих правил етикету дотримувалися також під час споживання їжі. Зокрема, заборонялося голосно розмовляти, сміятися, махати під столом ногами тощо. До порушників загальновизнаних правил поведінки за столом голова сім'ї (батько) чи мати тут же застосовували певні санкції, але найчастіше обмежувалися черговим повчанням дітей».
 
ВЕДУЧА 1. 
Нам достеменно відомо,  наприклад, що cніданку в українців в його сучасному   розумінні   не існувало протягом багатьох сторіч. Дуже довго люди взагалі їли один раз на добу – їсти більше вважалося мало не зажерливістю. Зрештою, як відомо, все залежало як від достатку родини,  а також від тієї праці, якою вдень збирався займатися господар. 
 
ВЕДУЧА 2.  
З плином часу на столі наших предків з’являлися нові продукти, готувалися нові страви. Так, юшка, галушки — загально визнані страви на сніданок та вечерю. Відомо ще, що в Україні з появою на наших столах картоплі дуже поважали деруни – цю смачну і поживну страву, яку  часто споживали   на сніданок і вечерю, особливо в неділю. А готували їх так: сиру картоплю терли на тертушці, зливали зайву рідину, додавали ложку-дві білого борошна чи картопляного крохмалю, яйце, терту сиру цибулину, ретельно розмішували і смажили оладки на олії чи смальці. У деруни іноді клали начинку — у м'ясоїд сир із сирим яйцем або січене м'ясо (варене, а то й сире), у піст — підсмажені на олії з цибулею гриби або просто смажену цибулю. Віддавали перевагу дерунам із сметаною або ряжанкою. Іноді додавали білий сметанний соус із підсмаженою цибулею та грибами, заправлений підсмаженим борошном. Нерідко готові деруни (переважно без начинки) складали у макітру чи горщик, заливали сметаною і ставили у гарячу піч.
 
ВЕДУЧА 1. 
Але на протязі року є такий день, який всі православні України зустрічали і продовжують зустрічати за віками усталеною традицією – це Великодній сніданок. То ж давайте дізнаємось, як святкували Великдень в давнину і чи залишились давні традиції в нашому житті сьогодні.
 
ВЕДУЧА 2. 
Великоднє свято завжди було одним з найулюбленіших і урочистих  в українців. За традицією, на самому початку недільного дня, після опівночі, люди починали сходитися до церкви. Туди  йшли всією родиною, тільки немічні і хворі люди, а також маленькі діти могли залишатися вдома. Все, що повинно було посвятити до сніданку, як правило, ніс господар будинку (лише на деяких територіях України  великодній кошик несла господиня). Решта членів родини йшли до церкви з кількома писанками в руках.
 
ВЕДУЧА 1. 
Біля церкви вони ставили перед собою кошики і запалювали свічки. Після того як дзвонили дзвони, хор у церкві співав «Христос воскрес», священик виходив на двір з кропилом і святив усі продукти, які принесли люди. Після закінчення обряду всі починали христосуватися - вітати одне одного словами: «Христос воскрес!». Відповіддю служило: «Воістину воскрес!". При цьому тричі обіймалися і цілувалися. Раніше в селах, де всі один одного знали, тут же могли обмінюватися писанками. Обряд христосованія є символом прояву любові і прощення до іншої людини. Також було прийнято залишати в церкві невеликі паски і крашанки, які потім священик роздавав бідним. І в наші часи цей обряд не зазнав великих змін, щоправда, церковний староста у сучасній церкви крім крашанок і пасок збирає ще й гроші, але то вже інше…
 
ВЕДУЧА  2. 
Освячення пасхальної їжі на різних територіях України могло відбуватися в різний час: святили їжу і рано вранці в неділю, і напередодні свята в суботу. Але  те, що посвятили, можна було їсти тільки в неділю. Як це відбувалося?  Спочатку батько, який ніс великодній кошик, повинен був обійти всі своє господарство: тварин в хліві, бджіл на пасіці, город, сад і т.д. Всяку живність і деревце він вітав зі святом: «Христос Воскрес!" Якщо поруч не було людини, яка б відповіла йому, він відповідав собі сам - «Воістину воскрес!" Обійшовши все своє господарство глава сім’ї заходив  в будинок, де його вже з нетерпінням чекала родина.
Ось як писав про Великдень Г.Квітка-Основ’яненко в повісті «Маруся»: «Закон повелiва христосуватися зо всяким, i хоч би з смертельним урагом. Похристосуйтесь же по закону тричi, та нехай вас бог боронить вiд усякої поганої думки! Тяжкий грiх у такому святому дiлi думати лукаве! От i похристосувались гарненько.
Маруся кинулась до нього з розпросами: 
- Де се ти, Василечку, був?.. 
- Знай-бо урем'я, - перебив її Наум, - одно що-небудь: або розговлятись, або говорити. Бог дав празник i паску свячену; дякуючи бога милосердного, треба розрiшати без усяких хлопiт iз веселою душею, а говорити будемо опiсля. Сiдайте лишень. Господи благослови! 
Стара Настя сiла за столом на лавi, а Маруся бiля неї скраю, щоб ближче поратись, Василь сiв на ослонi, старий на покутi, а батраки в кiнцi столу. От перехрестившись Наум i прочитавши тричi "Христос воскрес з мертвих", зараз вiдрiзав паски свяченої i положив перед усяким по куску. Покуштувавши її бережно, щоб крихот не розсипати пiд стiл, усяк перехрестивсь i сказав: "Спасибi богу милосердному! Дай боже i на той год дiждати!" Тут же прийнялись за печене: поїли баранця, поросятини; а кiсточок пiд стiл не кидали, а клали на стiл, щоб опiсля покидати у пiч. Далi їли ковбасу, сала кусочками нарiзали i крашанок облупили i порiзали, на тарiлочцi. От сеє скiнчивши, Маруся усе прибрала, i з стола теж бережно змела, i усi крихти, i кiсточки, i лушпиння з яєць повкидала у пiч, та тогдi вже стала подавати страву. 
Старий Наум випив чарку горiлки перед обiдом, а Василь не став, бо, каже, ще не починав її пити. От i подали борщ, а далi яловичину, покришили на дерев'янiй тарiлочцi, посолили та й їли - вже звiсно, що не по-панськи, бо виделок не водиться - пальцями. Опiсля подали юшку з хляками, печене було баранина, а там молошна каша та й годi, бiльш i нiчого».
 
ВЕДУЧА 1. 
Тим часом Мати накривала стіл білим вишитим обрусом. Святковий стіл заставляли найліпшими наїдками та напоями. Більшість страв, за традицією, готувалися з яєць, були тут і сир, і ковбаса, і шинка, і масло, і хрін, і молодий часник. А посередині красувалась пишно випечена паска, біля неї мати запалювала свічку. Тато брав свячене яйце, нарізав його на шматочки для кожного за столом і при цьому промовляв: «Дай нам Боже в щасті й при здоров'ї святу паску спожити, на другий рік Воскресіння діждатись і рік від року, доки Бог призначив віку. Христос воскрес!». Всі відповідали: «Воістину воскрес!». І після молитви починали снідати.
Першою стравою була, звичайно, паска. Тато відламував шматок паски з трьох боків, промовляючи: «Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух святий». Ці шматочки зберігали до закінчення свят, а потім давали худобі, щоб вона була здорова. Деякі люди крихти, зібрані з великоднього столу, викидали на город, бо вірили, що з тих крихт виросте боже зілля.
Хоча, слід зазначити, що чіткого звичаю, з чого починалася трапеза, не було. На одних територіях України починали сніданок з шматочка паски, а на інших - розпочати з крашанок. За столом один раз піднімалася чарка.
 
ВЕДУЧА 1. 
Всі три дні свята піч не топилася. Господиня нічого не готувала, тому що  в свято не можна було працювати. Тому їли те, що було приготовлено нею до пристрасної суботи. Але такі трапези не були для українців звичними. Після завершення свята Великодня сім'я поверталася до простого столу з декількох страв. Тим більше, що саме в цей час виснажувався запас продуктів, які були припасені господарями з осені.
 
ВЕДУЧА 2. 
Відомому французькому письменнику ХХ століття Андре Моруа належить таке висловлювання:  «Як живопис і музика, так і кухня – це мистецтво. Живопис вабить очі, музика – слух, а кулінарія – смак». Ми з вами знаємо, що в справжніх  кулінарів кухня підіймається до рівня високого мистецтва і вабить не лише смак, а й очі. А мистецтво завжди потребує вивчення. Тому я пропоную на завершення нашого свята Вам взяти участь у невеликій літературно-кулінарній вікторині, присвяченій українській кухні.
 
Літературно-кулінарна міні-вікторина за сторінками творів української літератури:
( «Енеїда» І.П.Котляревського,  «Вечера на хуторе близ Диканьки» 
(«Сорочинская ярмарка» М.В.Гоголя)
 
1. «Все військо добре убирало,
    Аж поза вухами лящало,
    Один перед другим хватав.
    Вбирали січену капусту,
    Шатковану, і огірки
    (Хоть се було в час м’ясопусту)
    Хрін з квасом, редьку, буряки;
    Рябка, тетерю, саламаху –
    Як не було – поїли з маху
    І всі строщили сухарі».
 
              -   ЩО ЦЕ ЗА СВЯТО ТАКЕ – М’ЯСОПУСТ? І ЧИ СВЯТО ЦЕ? 
              - ЯКІ СТАРОВИННІ УКРАЇНСЬКІ СТРАВИ ВИ ПОМІТИЛИ В ПРОЧИТАНОМУ УРИВКУ? НАЗВІТЬ ЇХ.
                (ДОДАТКОВИЙ БАЛ, ЯКЩО УЧАСНИК МОЖЕ ПОЯСНИТИ, ЩО ЦЕ ЗА СТРАВА І ЯК ВОНА     ГОТУВАЛАСЬ ЧИ ГОТУЄТЬСЯ)  
 (М'ясопуст – дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих - бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків: 
      Рябко – страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст - для Рябка, мовляв. 
      Тетеря – страва з розведеного борошна або товчених сухарів. 
      Саламаха – страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії)
 
2. «Латин по царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Горіхів київських смажених,
Полтавських пундиків пряжених
І гусячих п’ять кіп яєць:
Рогатого скота з Лип’янки,
Сивухи відер  п’ять Будянки,
Сто решетилівських овець»
 
                - ПРО ЯКІ КУТОЧКИ ПОЛТАВЩИНИ ЙДЕТЬСЯ В ДАНОМУ УРИВКУ І ЧИМ ВОНИ  БУЛИ УСЛАВЛЕНІ В ОЧАХ НАШИХ ПРЕДКІВ?
 (Лубни, Опішня, Полтава;  Решетилівка, Лип’янка, Будянка (села поблизу Полтави)
 
3.  «Еней оставив із носатку 
Було горілки про запас,
Но клюкнув добре по порядку,
Розщедривсь, як бува у нас, 
Хотів посліднім поділитись,
Щоб до кінця уже напитись,
І добре цівкою смикнув;
За ним і вся його голота
Тягла, поки була охота,
Ще деякий і хвіст надув.
Барильця, пляшечки, носатку,
Сулії, тикви, боклажки,
Все висушили без остатку».
 
                   - СКІЛЬКИ ВИДІВ КОЗАЦЬКОЇ ТАРИ ВИ ВСТИГЛИ ЗАПАМ’ЯТАТИ З ПРОЧИТАНОГО УРИВКА? 
          (барильце, пляшка, носатка, сулія, тиква, боклажка)
 
4. Можна без перебільшення стверджувати, що «Енеїда» Котляревського – то справжня енциклопедія української кулінарії того часу. Наприклад, письменник згадує про дивну для нас страву, яку споживали його герої  -   «…З отрібки баба-шарпанина…»
 
  - ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, З ЧОГО СКЛАДАЛАСЯ ЦЯ СТРАВА?
       (шарпанина – відварена тараня або лящ, запечений в прісному тісті з  цибулею)         
          
5. Гоголь відомий як письменник-гурман. Його герої, як правило, полюбляють смачненько попоїсти. Тому і ми згадаємо «Сорочинську ярмарку»: "Вот вам и приношения, Афанасий Иванович! - проговорила она, ставя на стол миски ... , - варенички, галушечки пшеничные, пампушечки, товченички!"
 
     - РЕЦЕПТ ЯКОЇ ЗІ СТРАВ, НАЗВАНИХ ПУЛЬХЕРІЄЮ ІВАНІВНОЮ, ГЕРОЇНЕЮ ГОГОЛІВСЬКОЇ ПОВІСТІ, ВАМ ЗНАЙОМІ?
       ( якщо вареники, галушки і пампушки наші сучасники знають добре, то товченики – це – «Кулінарний виріб у формі вареної кульки з січеного, а потім потовченого м'яса, до якого додається борошно, сіль, перець»; Бувають і товченики з риби)
 
6.  Наші предки в давнину казали: «Нема нічого, їж тетерю» . А ХТО З ВАС ШАНОВНІ ГОСТІ НАШОГО СВЯТА, ЗНАЄ, ЯК ГОТУЄТЬСЯ ЦЯ СТРАВА?
         (тетеря – найпростіша народна страва, яку готували, розмочуючи шматочки хліба   
         або сухарів у підготовленій рідині (підсоленій воді, квасі, сирівцеві)
 
7.  Розповідаючи в «Енеїді», чим пригощали його героїв, Котляревський пише, що вони їли    «… І дуже вкусную яєшню, Якусь німецьку, не тутешню…»
 
          - ПРО ЯКУ, ДОБРЕ ВІДОМУ СЬОГОДНІ НАМ ВСІМ СТРАВУ ЙДЕТЬСЯ ? А ЯКУ ЯЄШНЮ ГОТУВАЛИ В ТІ ЧАСИ   УКРАЇНЦІ?  
(Котляревський згадує про… омлет або, як його називали тоді – пряженю. Це блюдо в Україну завезли німці-колоністи, які переселялися до нас в ті часи. А наші земляки  тоді готували яєчню на салі, їли варені та печеня яйця)
 
8. Ласощі українці любили завжди. Недарма ж наші підприємства «АВК», «Конті», «Roshen», «Світоч» та інші відомі далеко за межами України. А от герої Котляревського, які  «І ласощі все тільки їли, Сластьони, коржики, стовпці…» мабуть були б здивовані, якби їх запитали, ЩО ТО ЗА СТРАВА ТАКА – СТОВПЦІ?
  (стопвці – гречані хлібці. У народній кухні – гречані млинці, або перепічки)
 
9.  НАЗВІТЬ НАЙБІЛЬШ ПОПУЛЯРНІ НАПОЇ УКРАЇНЦІВ. З ЧОГО ВОНИ ГОТУВАЛИСЯ?
         (Квас та узвар. Кваси готували з житнього хліба, буряка, фруктів та ягод, соків дерев (береза і клен). Буряковий квас пили рідко. Його переважно використовували для приготування борщу, хрону тощо.
 
*** Пропоную завершити кулінарну міні-вікторину конкурсом на кращого знавця народних приказок: (Ведуча починає приказку, а учасники свята – завершують).
«Живіт не дзеркало, не видно, що там!»; «Так їсть, аж за вухами лящить»; «Борщ та каша – їжа наша»; «Я люблю всякий борщ, аби з м’ясом»; «Добрий борщик, та малий горщик!»;
«Черево не дерево, роздасться!»; «Не їжею єдиною живе людина»; «Наївсь, хоч під лавку підкоти»; «Нема гірше, як індик: одного мало, а двої не з’їсти»; «Живе, як карась у сметані»; «Найкраща птиця – ковбаса»; «З медом липовим куліш, знай, підхвалюй та їж»;
«Все їси та їси – щоб не спав з тіла»; «Добре діло карасі: не поїси, так продаси»; «Яка рибка, така й юшка»; «Не про те говорять, що багато їдять, а про те, де воно ділось»; «До повної миски усі з ложками»; «Танцювала риба з раком, а цибуля з пастернаком»; «На те і щука, щоб карась не дрімав»; «Дешева рибка – погана юшка»; «Живу добре: сало їм, на салі сплю, салом укриваюся»; «Є сало, та не для кота»; «Підлива всяку страву красить»; «Їж, їж, та на пузо поглядай»; «Дай і торбу з пирогами, і чорта з рогами – все мало»;
«Усяке добро за хлібом»; «Хліб – усьому голова»; «Хліб та вода – то й нема голода»; «Хліб та вода – козацька їда»; «Без хліба – суха біда»; «Без хліба половина обіда»; «Коли хліб, тоді й розум»; «Борщ та капуста — в хаті не пусто»; «Борщ та каша – мати наша»; «Де велика рада – там рідкий борщ»; «Свій борщ несолоний ліпший, як чужа юшка».
 
 
 *** Зацікавлять відвідувачів і експозиції книжкових виставках  «Рецепти із покоління в покоління», «Борщ та каша – їжа наша», «Кулінарна скарбничка: рецепти наших читачів», «Українська кулінарія: вікові скарби і сучасні відкриття», «Страви від шеф-кухаря…» , «Вас чекають у макітрі вареники дуже ситні», «Ой, мій милий вареничків хоче…», «…Зварити борщ не просто,тут "система"  ціла є», «Збережімо нашу рецептуру для своїх онуків», «Бажаємо вам щиро, щоб ви про це знали, борщі з пампушками  щоб вас не минали» 
 
Література:
 
ГОЛУБ З.В. Кулінарні рецепти Кочубеївської Диканьки.-Полтава:Полтавський літератор,2010.- 92с.
ЕТНОГРАФІЯ УКРАЇНИ:Навч.посібник /За ред. проф. С.А.Макарчука.-2-ге вид.,пероб. і доп.- Львів:Світ,2004.-520с.
ЗАКЛАДНИЙ В.,ЗАКЛАДНИЙ М. Чого не їли предкі наші. Українська кухня за «Енеїдою» І.П.Котляревського.-Полтава:Дивосвіт,2005.-181с.
КОТЛЯРЕВСЬКИЙ І.П. Енеїда: Поема. – будь-яке видання
КУЛЬТУРА І ПОБУТ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ:Навч.посібник /В.І.Наулко та ін.-2-е вид., доп. та перероб.-К.: Либідь,1993.-288с.
МАТІОС М. Кулінарні фіглі.-2-ге вид.-Львів: ЛА «Піраміда»,2011.-208с.
МИЦИК В. Каша – мати наша. Етнологічні нариси.-К.:Україна,2002.-200с.
ОБЫЧАИ, поверья, кухня и напитки малороссиян.-К.:Час,1992.-192с.
ПИРКАЛО С. Кухня Егоїста:Есе.-К.:Факт,2007.-24 с.
 
 
 
Укладач   Л.Опришко, головний методист