Тревел-година книжкових сюрпризів  /для учнів середнього шкільного віку/

Читайте книжки, що стали подією!

Доля книг залежить від того, як вони сприймаються читачами  (Теренціан Мавр)

Кожна людина тим чи іншим чином впливає на  світ і  суспільство, що в ньому живе. Світ, в свою чергу, відповідає людям тим самим. Яскравим прикладом такої взаємної гармонії є література, яка відіграє безперечно важливу роль у нашому житті.

Ще у давнину, коли люди тільки вчилися розмовляти, постала проблема – як донести свої думки до інших людей через простір і час. Спочатку виникла усна народна творчість, а потім на її фундаменті люди звели величний храм літератури. Кожен письменник поклав у його стіни  свою неповторну  цеглинку і навіть зараз цей храм ні на хвилину не порожніє і не втрачає своєї могутності. Він росте з кожним днем, з кожним новим твором. І велич цієї споруди полягає у тому, що кожен, від малого до великого, ким би він не був і де б не знаходився, може ввійти туди і навіть покласти свою цеглинку.

Знайомлячись як з літературою рідного краю, так і з творами письменників зарубіжних країн, ми вивчаємо історію людства, поринаємо у вир тогочасних подій і черпаємо звідтіля дорогоцінну мудрість наших пращурів. На сторінках книг ми знаходимо  думки великих людей, що здатні докорінно змінити наше життя. Таким чином ми вчимося бачити світ з інших сторін і віднаходити у всьому щось нове, таке незвичне і таке близьке до нашого серця.

Ми вчимося на помилках героїв, співпереживаємо їм і щиро радіємо їх успіхам.

Людина, яка прочитала багато книжок і використовує набуті знання, є шановною в суспільстві й стає найбажанішим і найкращим другом. Вона завжди має потрібні знання, щоб знайти вихід із будь-якої складної ситуації і неодмінно прийде вам  на допомогу, якщо ви втратите свої життєві орієнтири, допоможе знайти для вас літературні «ліки».

Література є найбільшою скарбницею мудрості, що відкрита для кожного. Тому не шукайте манівців, а просто візьміть до рук книжку!

Хто читає сьогодні? Кого читають і якими творами захоплюються? Які письменники є популярними серед підлітків на сьогоднішній день? Щоб дізнатися про це, пропоную здійснити книжкову євромандрівку. 

Сьогодні час народних казок минув, мрії людей про чоботи-скороходи, літак-килим, скатерть-самобранку, чарівне дзеркальце вже збулися. Твори письменників-класиків, які ми читаємо, написані давно, хоча не втратили свого значення й донині, зазнали випробувань віками. А про що писали письменники для дітей і підлітків у ХХ ст., що пишуть у ХХІ?

Фантазія людей невичерпна, і життя підказує все нові й нові сюжети. Саме в ХХ ст. «народилися» улюбленці всієї дітвори Вінні-Пух і П’ятачок англійського письменника Алана Мілна, Нільс Хольгерсон з «Дивовижної подорожі Нільса Хольгерсона з дикими гусьми Швецією» Сельми Лагерлеф. До речі, це єдина дитяча книга у світі, за яку авторові вручили Нобелівську премію. І це не просто казка, а захоплюючий підручник із географії, зоології, ботаніки та історії Швеції. У ХХ ст. з’явилися і Пеппі Довгапанчоха, Малюк і Карлсон, герої шведської письменниці Астрід Ліндгрен, і маленькі гобіти Дж.Р.Р.Толкіна, і мумі-тролі С.Топеліуса-молодшого, і Маленький Принц А. де Сент-Екзюпері, і багато інших. Нарешті, книги про пригоди маленького чарівника Гаррі Поттера Дж.К.Роулінґ, які розійшлися в усьому світі мільйонними накладами, перевершивши всі досі відомі дитячі видання. 

Книги й герої у ХХ–ХХІ ст. інші, а проблеми — ті самі. І найголовніша з них — це одвічна боротьба Добра та Зла.

Найкращі книги мандрують з країни в країну. Наприклад, книжки німецького письменника Міхаеля Енде було перекладено на понад 40 мов і видано загальним накладом понад 20 мільйонів примірників; за мотивами творів письменника знято кіно та анімаційні стрічки. 

* Міхаель Енде (нім. Michael Andreas Helmuth Ende) — один із найпопулярніших німецьких письменників, автор фентезі і творів для дітей. Народився 12 листопада 1929 року в Баварії, Німеччина.

Попри всесвітню славу дитячого письменника, Енде завжди вважав, що пише книжки не лише для дітей — він просто доносить культурний досвід і позачасову мудрість до людей різного віку. Найвідоміші книжки Міхаеля Енде — іронічна повість «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» (1960), зворушлива притча «Момо» (1973) та епічне фентезі «Нескінченна історія» (1979) — динамічні, сюжетні, водночас реалістичні й фентезійні, а головне — містять особливий філософський пласт, завдяки чому вони цікаві як для дітей, так і для дорослих у всьому світі.

Він говорив про свій перший роман для дітей про Джиммі-Ґудзика: «Є щось таке як перша любов. Вона завжди є якимось особливим переживанням. Маємо пізніше, можливо, важливіші, або більш доленосні любові, але перша любов таїть якесь чудо, яке більше не повториться. Ось так у мене з «Джимом-Ґудзиком». Це була моя перша книга і мій перший успіх. Я тоді писав цю історію не переслідуючи певної мети. Я нічого собі тим не обіцяв, я писав книгу просто для себе» (Zeitmagazin, November 1994).

Енде стає успішним всесвітньовідомим (завдяки численним перекладам англійською, японською, італійською та багатьма іншими мовами світу) дитячим письменником, він був неодноразово нагороджений найвищими преміями за різні твори, серед яких особливе місце посідають «Момо» (1972) та «Нескінченна історія» (1979).

«Нескінченна історія» стала «золотою класикою» дитячої літератури, була перевидана багатьма мовами і успішна екранізована. Це книга про книгу, яка полонить уяву звичайного хлопчика Бастіяна. До нього потрапляє книжка «Нескінченна історія», з якої він довідується про чарівну країну Фантазію, про дивовижних жителів цієї країни та про смертельну небезпеку, яка загрожує існуванню Фантазії. Гортаючи сторінки книги Бастіян довідується, що врятувати Фантазію може лише той, хто придумає нове їм’я володарці країни – Дитинній царівні, а зробити це може той, кого має знайти житель країни Фантазії, хлопчик Атрейо. Але це тільки початок цієї казкової історії. Попереду багато таємниць та випробувань... 

Корнелія Функе – одна з найулюбленіших і найпопулярніших письменниць серед дітей і підлітків не лише в Німеччині, а й у багатьох інших країнах світу: Австрії, Швейцарії, Великій Британії… Вона автор понад чотирьох десятків книжок, багато з яких удостоєно високих національних та міжнародних відзнак.

* Народилася 10 грудня 1958 року в місті  Дорстен, земля Північний Рейн — Вестфалія. У дитинстві хотіла бути астронавтом або пілотом, але вирішила стати педагогом. Свою кар’єру Функе почала як ілюстратор та дизайнер дитячих книжок. Розчарування від читання деяких текстів породило в ній бажання спробувати писати самій.

2003 року вийшов друком найвідоміший роман Функе «Чорнильне серце», а в 2006 та 2008 рр — його продовження «Чорнильна кров» та «Чорнильна смерть», разом вони склали Чорнильну трилогію, її із задоволенням читають навіть дорослі. 

Перша книжка збірки «Чорнильне серце» розповідає про дванадцятирічну Мегі та її батька Мортимера, якого дівчинка називає Мо. Він заробляє на життя тим, що «лікує» книжки, працює палітурником. Тож Мегі від самого народження оточують стоси найрізноманітніших книжок, які не вміщаються в будинку. Вона спить разом із ними, читає їх під час їжі та на уроках. Вони її найкращі друзі після тата, звичайно. Дівчинка просто не встигає затоваришувати із дітьми свого віку, бо мусить часто переїжджати з місця на місце.

«Я уявляла це, немов афішу до фільму: дівчинка, яка дивиться за вікно і бачить там незнайомця», – згадує Функе епізод, якому судилося перерости в трилогію

Отже, одного разу, вкладаючись спати, Мегі побачила за вікном незнайомця. Вона розповіла про нього батькові, і Мо з великою неохотою впустив чоловіка. З підслуханої розмови дівчинка мало що зрозуміла. Чому незнайомець, якого батько називав дивним ім’ям Вогнерукий, звертається до її батька «Чарівновустий»? Про яку книжку вони говорять? І від кого її ховають? Вже наступного ранку Мо спакував валізи та вирушив із Мегі й Вогнеруким до родички, захопивши із собою книжку, до якої батько дівчинці не дозволив навіть близько підходити. 

Елінор – одіозна тітка матері Мегі. Вона справжня книголюбка й заповзята колекціонерка. Кожна її кімната досхочу набита книжками, а в бібліотеці зберігаються примірники, які коштують чималих статків. Мабуть, і сама Функе завжди мріяла про таку книгозбірню. Мо сподівається сховати книжку від своїх давніх недругів – Каприкорна і його слуги Басти – проте йому це не вдається, бо Вогнерукий видав його розбійникам. 

Елінор та Мегі вирушають на допомогу Мо, але їх теж ув’язнюють. Зрештою, всі вони опинилися в темній холодній камері, і батько нарешті розповідає Мегі та Елінор, чому його звуть Чарівновустим та за якою книгою полює Каприкорн, і хто такий цей злодій. Виявляється, що батько Мегі має незвичайний дар – вичитувати персонажів із книжок, які читає вголос. Саме тому він ніколи не читав для Мегі. До того ж, коли із книжки в цей світ приходить якийсь персонаж, хтось обов’язково взамін потрапляє в оповідку. Причому відбувається це абсолютно несвідомо. Мегі було три роки, коли батько читав уголос «Чорнильне серце», на яке полюють розбійники. Звідти він вичитав Каприкорна, Басту та Вогнерукого, але зачитав матір Мегі. Він ніколи не розповідав про це дочці, бо думав, що вона не повірить. Згодом виявляється, що не тільки він уміє оживляти слова. 

Мегі отримала цей дар у спадок, через що родина мала багато проблем із Каприкорном. Вже багато років єдина його мета – зібрати усі примірники та спалити їх, аби більше ніколи не повертатися додому. 

Протилежне бажання має Вогнерукий – майстер над вогнем. Він постійно вагається, на чий бік стати, аж поки розуміє, що Каприкорн не відправить його назад. 

У пошуках цінного екземпляру Мо з дочкою знаходять автора «Чорнильного серця» Феноліо, який пише для них бажане продовження історії, щоб Мегі з батьком зачитали Каприкорна назад. 

На героїв роману чекає багато пригод; події ближче до кінця розвиваються дедалі швидше. Іноді лише вдача та щасливий випадок допомагають Мегі, Мо та Елінор вибратися з халепи. 

Функе внесла в книжку багато цікавих фактів з історії книгодрукування. І незважаючи на те, що дії роману відбуваються на початку нульових, у книжці жодного разу не згадано комп’ютер та між іншим сказано про телевізор. Усе обертається навколо шарудіння сторінок, які несуть вікову мудрість, або ж інших, які ще зберегли аромат типографської фарби. Адже, за словами Корнелії, це книжка «про тих, хто любить читати, і для тих, хто любить читати». 

2008 року за «книжкою про книжки» було знято фільм із Брендоном Фрезером у головній ролі. 

Дія другої частини трилогії – «Чорнильна кров» відбувається в зовсім інших декораціях, адже Мегі зачитала себе й Фарида до «Чорнильного серця» із цікавості. Надто вже хотілося їй побувати в світі, де стільки часу провела її мати. Це чарівний світ скляних чоловічків і велетнів, блакитних фей і кобольдів. Але й нових злодіїв теж вистачає, і цього Мегі аж ніяк не очікувала. Вигаданий край розділено навпіл: північ за Тлустим князем, який постійно тужить за померлим сином, а південь за Змієголовом – жорстоким правителем, який не боїться нічого, крім смерті. Проте злодії змінили лише імена, їхні характери не надто відрізняються від негативних персонажів першої частини.

До загадкового світу потрапляють і батьки Мегі, тут вони зустрічають старого знайомого Вогнерукого та його кохану Роксану. А ще в цій місцині вже довго живе зачитаний у власну книгу Феноліо. Саме він пише тексти, які допомагають змінити сюжет на користь Добра. Мегі та Чарівновустому варто лише зачитати написане. Проте у книжці з’являється ще один читець – Орфей. Головну роль йому відведено у третій частині роману – «Чорнильній смерті». Він, мабуть, найнеправдоподібніший з усіх персонажів. Майже всі його вчинки нелогічні, до того ж, він настільки марнославний та самозакоханий, що видається зовсім несправжнім, хоча чи не найбільший інтриган з усіх персонажів, і без нього сюжет розвивався б у набагато спокійнішому руслі. Стосунки між персонажами настільки заплутані, що не завжди пам’ятаєш, хто на кого ображений і за що, хто кого підтримує, і хто за ким шпигує.

Вік читачів Функе зростає, тож персонажі теж мають дорослішати. І ось уже Мегі не знає, кого обрати з двох закоханих у неї хлопців. Втім, фінал трилогії лишився відкритим. Ми знаємо лише те, що історія обов’язково продовжуватиметься…

Покинути «Чорнильну трилогію» письменницю змусила ідея, яка вилилася в роман під назвою «Відчайдушні». Його Функе написала, натхнена казками братів Грім. Початок роману доволі банальний – дванадцятирічний Джекоб потрапляє в інший світ через дзеркало. Як і в інших книжках Функе, Дзеркальний світ повен фей та ельфів, у ньому не чули про технічний прогрес, бо тут панує магія. Через довгих дванадцять років Джекоб зміг потрапити додому й забрав із собою молодшого брата Вілла. Джекоб і Вілл Відчайдушні є прототипами братів Грім. На сторінках книжки читачеві постійно траплятимуться казки братів Грім. Тож якщо ви любите Попелюшку та Рапунцель, Принца-жабу та Ганса і Гретель – ця історія, безперечно, для вас. Сама ж Функе заявляє, що ця книга про любов. Любов між братами, між хлопцем та дівчиною, між батьками та дітьми, між друзями.

Подорожують країнами і книги британської письменниці Діани Вінн Джонс, адже вони перекладені на 17 мов. Авторка володіє великим списком нагород і номінацій, серед яких престижні «Міфопоетична премія» (англ. Mythopoeic Fantasy Awards) і «медаль Карнегі» (англ. Carnegie Medal).

* Діана Вінн Джонс народилася 16 серпня 1934 року в Лондоні. Діана дуже любила читати, але грошей на книги не було. Тому вже в дванадцять років вона вперше написала повість для своїх молодших сетер, і вже тоді вирішила стати письменницею. Навчаючись в коледжі св. Анни при Оксфорді, де вивчала англійську мову, Діана відвідувала лекції К.С.Льюїса та Джона Р.Р.Толкіна.

Діана Вінн Джонс – авторка понад 40 книг, але найбільшу популярність вона здобула завдяки серії книг «Світи Крестомансі» та роману «Мандрівний замок Хаула». Критики досі порівнюють настільки відомого «Гаррі Поттера» саме зі знаменитим серіалом «Світи Крестомансі», який з'явився майже на два десятки років раніше книг Джоан К. Роулінг.

В 2004 році «Мандрівний замок Хаула» був екранізований японським режисером аніме Хаяо Міядзакі. Англійська версія мультфільму вийшла в 2005 році. А в 2007 році письменниця отримала Всесвітню премію фентезі.

Роман «Мандрівний замок Хаула» більш орієнтований на підлітків, але й дорослим теж буде цікаво його прочитати. Це історія про кохання двох зовсім різних особистостей, про чарівників, і звичайно про боротьбу добра і зла. Також тут є велика кількість кумедних ситуацій. 

Книга вчить нас не звертати увагу на зовнішність людей, а дивитися в їхнє серце.

Головна героїня, Софі, вважає себе пересічною людиною, з якою не може відбутися чогось незвичайного та дивовижного, тому що вона найстарша донька в сім’ї, і це для неї як вирок, бо тільки молодші, на її думку, можуть спробувати себе у пошуках щастя. 

Софі – розумна і працьовита. Любить своїх рідних і піклується про них. Після смерті батька залишається працювати в крамниці капелюшків, якою керує її мачуха. А її сестри залишають рідну домівку. Їх чекають цікаві пригоди і щасливе життя. А вона, Софі, назавжди лишиться в комірчині з капелюшками.

Одного дня неподалік містечка з’являється Мандрівний замок чарівника Хаула. Ніхто ніколи не бачив того чарівника, але подейкують, що він заманює молодих дівчат у замок, а потім з’їдає їхні серця.

Софі мала б боятися Хаула, якби не прикра подія, що трапилась з нею в крамничці. Відьма Пустирищ перетворила її на стару жінку. Хоробра і вольова Софі не опускає руки і вирушає на пошуки щастя. Головне – вірити в себе. Далі ми можемо побачити як зароджуються почуття головних героїв одне до одного і Софі змінює свою думку про Хаула, розуміючи, що насправді він добра людина.

Діана Вінн Джонс створила чарівний світ, в якому існує кілька магічних порталів, що ведуть до паралельних реальностей. В цьому світі звичними є чоботи-скороходи, люди легко можуть стати учнями чарівника, опудала оживають, а яєчню вам приготує вогняний демон, що живе у каміні. А ще, читаючи «Мандрівний замок Хаула», ви не просто перенесетесь в чарівний світ, а й забезпечите себе гарним настроєм. Чудове почуття гумору авторки не раз примусить вас посміхнутись.

Легко розрізнити, що добре, а що погане. Важливо зрозуміти своє місце і знайти себе. Все як в реальному житті. Герої книги, навіть позитивні, наділені різноманітними властивостями характеру, що не завжди їм допомагають. Добра і розумна дівчинка може не витримати і накричати на відьму, поважна літня жінка дозволяє собі говорити дурниці, не думаючи про наслідки, а могутній чарівник інколи буває таким телепнем. Ми всі не ідеальні, потрібно про це пам’ятати і вчитись на своїх помилках.

«Мандрівний замок Хаула» – книга про добро і зло, про сім’ю і кохання, про наші звичні переживання, перенесені у чарівний світ. 

А чи можете ви назвати автора, чий роман потрапив у «Книгу рекордів Гіннесса» як «перша дебютна книга, права на видання якої були продані в 36 країн ще до публікації», а права на екранізацію твору в результаті жорсткої конкурентної боротьби були куплені кінокомпанією «20th Century Fox»?

Це дебютний твір британської письменниці Саллі Грін «Напівлихий» («Half Bad») — перша книга трилогії «Половинний код» («Half Life») - з'явився на прилавках британських книгарень 3 березня 2014 року, однак відомим він став ще до свого виходу. Ажіотаж роман викликав під час Болонського книжкового ярмарку в 2013 році. Тоді ж права на його видання були продані в 36 країн (на сьогоднішній день - вже в 45 країн). Перший наклад становив 200 000 примірників. У 2015 році вийшла друга частина трилогії — «Напівдикий», а в 2016 році світ побачив завершальну книгу серії — «Напівзагублений».

* Саллі Грін народилася 1961 р. в Англії. Вивчала гірничу справу в Лондонському університеті. Згодом здобула бухгалтерську освіту. Відтоді працювала бухгалтером у фінансових відділах різних фірм. У 41 народила сина, стала домогосподаркою та зайнялася письменницькою діяльністю. Тоді ж написала свій дебютний роман «Напівлихий», задум якого виник ще у 2010 році.

Події в трилогії розгортаються в альтернативній сучасній Англії. У світі поруч зі звичайними людьми живуть справжні відьми та чаклуни. Білі — хороші, чорні — погані.

Натан — незвичайний підліток, він не вписується в жодну систему — ні в систему простих людей, ні в систему магів, до яких належить увесь його рід. Він — Напівкодовий, наполовину чорний чаклун, наполовину білий, той, на долю якого випадають жорстокі катування, ув’язнення в клітці, переслідування з боку Ради Білих чаклунів. Відтоді як його мати, Біла відьма, наклала на себе руки, а батько, могутній Чорний чаклун, був визнаний вбивцею відьом, Рада Білих Відьом чекає, який шлях обере Натан, коли йому виповниться 17 років. У цьому віці він отримує три дари, що підтверджує його право стати чарівником. Чи зможе він отримати свої три Дари, чи навчиться їх контролювати. Врешті, чи зможе Натан відновити втрачений баланс сил у відьомському світі, і визначиться, який же він: добрий чи все-таки лихий?

Далі, вже сімнадцятирічний Натан, отримавши три дари від свого батька та магічний Дар (вміння трансформуватися у звіра), вступає до лав Альянсу Вільних Магів, головним завданням якого є очищенням Європи від Ловців та усунення Соула О'Браєна, керівника Білої Ради, а відтак налагодження мирного співіснування між Чорними та Білими магами. Натан також навчається контролювати свій Дар, адже, перетворюючись на звіра, він бажає бути цілковито вільним, безконтрольним та диким. 

Сама письменниця говорить, що у процесі написання «Напівлихого» вона перечитала деякі книжки, що справили на неї враження ще у підлітковому віці. І це, зокрема, «Гамлет» Шекспіра: «…слова «Нема нічого доброго чи злого, це все існує тільки у думках» були ключовим елементом формування моєї історії. І хоч упродовж останніх десяти років Шекспір не забирав у мене занадто багато часу, цей час я повністю присвячувала виконанню ролі матері, спостерігаючи за власним сином і розмірковуючи над протиставленням природнього начала й виховання: «Чому він це робить?», «Як він стає самим собою?», «Чому ми всі стаємо тими, хто ми є?». Усі ці питання, безсумнівно, вплинули на мою творчість».

Швецький письменник Ульф Старк сюжети своїх творів намагається будувати близькими дітям і підліткам усього світу. Знається на психології дітей і підлітків, що в поєднанні з дивовижною прямотою викладу, роблять його книги зрозумілими й близькими читачам усіх країн.

Ним написано близько 30 книг, які перекладені більш ніж на 25 мов. Його твори удостоєні престижних премій. У 1998 він отримав скандинавську Дитячу Книжкову премію, а в 2000 році Міжнародне журі Премії Х. К. Андерсена відзначило його заслуги особливим дипломом.

У квітні 2016 року за сприяння Посольства Швеції в Україні, Swedish Arts Council і Шведського інституту Ульфа Старка запросили до  Києва  як почесного гостя Дитячої програми Книжкового Арсеналу. Автор презентував свої твори «Чи вмієш ти свистати, Юганно?», «Диваки і зануди», які вийшли в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева».

* Ульф Старк, швецький письменник і сценаріст, народився в 1944 році в Стокгольмі. Рано втратив матір, що залишило глибокий слід у його житті. Згадки про своє радісне й сумне дитинство, Старк зберіг у собі назавжди, і, ймовірно, у цьому причина його успіху, як письменника. Дебютував у 1964 році як автор книг для дорослих. Перші твори Старка для дітей були надруковані в 1975 і 1976 роках. У 1984 році прийняв рішення присвятити себе дитячій літературі. 

Будучи, на думку критиків і читачів, справжнім спадкоємцем Астрід Ліндгрен, письменник не боїться відвертої розмови з юними, не оминає найважчих тем, чесно й з великою часткою гумору відтворює діалог поколінь. Старк уміє писати про найскладніші проблеми так просто і ясно, «що зрозуміло навіть дорослим». Не повчаючи, він серйозно говорить про дружбу й ненависть, любов, жертовність і горе, про безпорадність дорослих і мудрість дітей та старих. В його книгах, написаних для дітей, йдеться про те, як непросто дорослішати й шукати себе. 

Повість «Диваки і зануди» була удостоєна першої премії на конкурсі дитячої книги, проведеному найбільшим шведським видавництвом «Бонніерс». Як основна перевага книги журі відзначило, що вона дарує юному читачеві надію і вчить сміливо зустрічати перешкоди.

Героїня повісті дванадцятирічна Симона переїжджає з матір'ю до нового маминого знайомого Інґве, з яким у дівчинки відразу не складаються стосунки. Через переїзд у нове помешкання треба змінити школу і покинути друзів  До того ж у новій школі через випадкову помилку Симона мимоволі стає… Симоном, її приймають за хлопчика - і вона змушена робити все, щоб не опинитися в незручному становищі, починаючи «хлоп'ячу кар'єру» ... . Безглузде непорозуміння, немов снігова лавина, викликає низку ризикованих витівок в школі. До того ж душевний спокій Симони порушений втратою улюбленого собаки Кілроя, тривогою за важкохворого дідуся, відсутністю взаєморозуміння з вітчимом. Але справжні проблеми починаються, коли Симона закохується…

Багато що в житті здається нам дивним, дивовижним, але все навколо сповнене глибокого змісту, потрібно тільки навчитися його розпізнавати, не треба боятися бути диваком, несхожим на інших, - такий лейтмотив повісті.

Ульф Старк не боїться відвертої розмови з читачем, не оминає найважчих тем. «Мені здається, смуток необхідний, адже він допомагає відтіняти радість», - вважає письменник. Незважаючи на глибину поставлених питань, «Диваки і зануди» - весела, захоплююча книга, читається на одному диханні.

Сьогодні скандинавська література, а надто дитяча, дуже популярна у всьому світі. Що у ній такого особливого? Про це журналісти спитали у норвезькій письменниці  Аудгільд А. Сульберґ.

* Скандинавія — історично-культурний регіон, розташований на півночі Європи з центром на Скандинавському півострові. Данія, Норвегія та Швеція вважають одна одну частинами Скандинавії.

«У дитинстві я читала багато британських та американських книжок для дітей, – говорить Аудгільд, – мені подобалось  читати про інші культури і про моїх ровесників з інших країн, які до певної міри були схожі на мене. Та окрім того, я була великою фанаткою всесвітньовідомої дитячої письменниці Астрід Ліндґрен – її книжки й досі читають по всій Скандинавії, хоч описані в них події відбуваються у далекому минулому. Як на мене, ставлення Ліндґрен до дітей – переконання у тому, що це не просто дітлахи, а маленькі дорослі з власними думками й потребами – суттєво вплинуло на скандинавських письменників і на мене також. Можливо, читачів також цікавить, як це – жити у Скандинавії з її розвиненою соціальною системою та високим рівнем відкритості й безпеки?»

Аудгільд Сульберґ – була спеціальною іноземною гостею VII Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», вона авторка серії книжок  «Хто проти суперкрутих», «Суперкруті догралися» та «Привиди проти суперкрутих», які вийшли у «Видавництві Старого Лева» у перекладі Наталі Іваничук та в художньому оформленні Анастасії Стефурак (в Норвегії готується до виходу четверта книга серії – «Секрети суперкрутих»). 

Вже перша книга про підлітків принесла Аудгільд світову відомість і була перекладена німецькою, французькою, нідерландською, данською, шведською, чеською та українською мовами. За цю дебютну книжку авторку було нагороджено премією ARKs barnebokpris, найбільшою літературною нагородою в Норвегії, яка вручається журі (у складі його діти) дитячому письменникові. Щороку в 10 000 норвезьких школах діти читають п’ять книжок, обраних дорослими членами журі, а потім одну з них діти називають найкращою. 

«У моєму класі невеличкої школи навчалося всього 12 дітей, – розповідає авторка «Суперкрутих». – Мене не цькували, але я інколи відчувала себе покинутою, адже не була дуже популярною і добре вчилася. Саме тому хотілося написати про дівчинку, яка відчувала себе відстороненою». За словами авторки, прототипом багатьох історій стало її власне життя. «Я вела щоденники – з 10 до 22 років. Також намагаюсь дослухатися до підлітків. Я живу в Осло поблизу школи – настільки, що часто чую розмови дівчаток, їхні історії і цікаві словечка. Багато подорожую Норвегією, маю зустрічі з учнями в школах і спостерігаю за ними, слухаю їхню мову, дивлюся, що вони одягають».

Дванадцятилітня Анне Беа вважає себе потворою, бо вона дівчинка – альбінос, має вроджений частковий альбінізм, та й у школі на неї поглядають співчутливо. А дехто, особливо трійко школярок із їхнього класу, взагалі відверто з неї глумляться. Тому дівчинка мало з ким спілкується, ховається у своєму Нормальному Світі, і якби не найкращий друг Нільс, її життя було б зовсім нестерпним. Але Анне Беа доведеться поглянути в очі своїм найбільшим страхам і дати відсіч суперкрутим.

«Я хотіла, щоб моя героїня була не такою як всі, - говорить Аудгільд Сульберґ. - Не обов’язково з фізичною неповносправністю чи певним діагнозом, як-от Анне Беа, та все ж інакшою. Дитині, яка не схожа на інших, буває нелегко, через це її часто цькують. Я регулярно відвідую школи й бібліотеки, і найбільше мене зворушують діти, які, ніяковіючи, зізнаються, що впізнають в Анне Беа себе. Вони кажуть, що сподіваються, що інші діти, прочитавши мою книжку, зрозуміють, як це жахливо – коли тебе цькують і зневажають, і в такі моменти мені хочеться плакати. Однак я твердо переконана, що людську поведінку можна змінити, і якщо мої книжки цьому посприяють – бодай трішки – я буду дуже щаслива». 

«Книга, що раптом закінчилася. Перше, що спало на думку, коли я прочитала останній рядок: «Як? і це все?». Хотілося продовження», - це один з відгуків на книгу Малгожати Гутовської-Адамчик «Дівчата з 13 вулиці»

* Малгожата Гутовська-Адамчик  — одна з найпопулярніших сучасних польських письменниць, авторка численних романів: трилогії «Цукерня під Амуром», її продовження — дилогії «Місто світла», «Париж, мистецтво та кохання Прекрасної епохи», молодіжних книжок — «Блакитні нитки», «Добре, що ти є», «110 вулиць» та інші. Роман «Дівчата з 13-ї вулиці» став найкращою підлітковою книжкою 2008 року за версією польської секції IBBY.

В книзі «Дівчата з 13 вулиці» зображене життя підлітків саме таким, яке воно є; певно, тому вона так захоплює. В одній із героїнь обов’язково впізнаєш себе, або знаходиш спільні риси.

Це розповідь про трьох дівчаток-підлітків, таких різних і однаково самотніх. Вочевидь, образи трохи гіперболізовані, але загалом цілком реалістичні. Зося - відмінниця, старанна, правильна і чесна, до якої батьки ставлять надзвичайно високі вимоги, визначили за неї майбутнє, але цікавляться лише власними справами. Агата - готка-емо, гостра на язик, зовсім нетовариська, ненавидить людей, світ, життя загалом, бо так і не змогла пережити смерть батька, а мати змогла - вийшла заміж вдруге, переїхала в багатий будинок, народила братика. Клаудія - легковажна, лінькувата панянка з бідної сім"ї, де мати працює до знемоги, щоб прогодувати дітей. 

Не маючи близьких друзів, наштовхуючись на байдужість і нерозуміння з боку найрідніших, вони мусять самі справлятися із власними проблемами і переживаннями. А в чотирнадцять років це в рази важче! В чотирнадцять так важливо знати, що тебе люблять, підтримують, розуміють, при потребі - допоможуть. Дуже символічно, що вони знаходять одна одну в ситуації, коли їм, як покарання, доводиться читати книжку дівчинці у комі. Вона стає для них подругою, змушує подивитися на обставини, що склалися в житті кожної, зовсім іншими очима. Зоська наважується протистояти батькам, Агата - вилізти із чорної мушлі трауру, Клаудія - покинути компанію, яка принижувала і використовувала. Разом з тим, авторка натякає на те, що дівчатка ще не зовсім дорослі. Вони від щирого серця вірять у чудо, в зцілення своєї подруги, у казку. 

Ось ще один читацький відгук на книгу: «Це просто неперевершена книга! Вона просто зруйнувала всі мої стереотипи. Коли я брала її до рук, то зовсім не очікувала такого. Ну що можна очікувати від книжки з такою підлітковою назвою і відверто дівочою обкладинкою? Точно не серйозних роздумів або приголомшливих відкриттів. А вже на другій сторінці я просто сиділа з виряченими очима і не могла повірити в те, що це справді ця книжка! Вона перевернула весь мій світ догори дригом, і я їй за це дуже вдячна. Найбільше мені сподобалося те, що автор не обрала одну головну героїню і не розповідала про всі події від імені когось з трьох дівчат. Тут головними були всі три. Автор дуже гарно прописала образи, всі герої були живими й справді реальними настільки, що мені не хочеться з ними прощатися. Я відчула себе частиною цієї компанії, яка, до речі, зібралася зовсім випадково. Чудові героїні. Завжди похмура й агресивна Агата, слухняна донька й відповідальна учениця Зося й Міс Тусовщиця Клаудія. І ніхто навіть не підозрював, що ховається за цим усім. Може, Агата наставляє свої колючки, тому що не може змиритися з жахливою утратою в житті? Можливо, Клаудія заплуталася в павутині підступності й брехні, а довіритися не має кому? А Зося просто гине під тиском батьків, які не хочуть бачити в доньці особистість, яка теж має власні думки? І ці три самотніх серця зустрічаються, а зводить їх разом душа однієї нещасної дівчинки...». 

Для підлітків пише книжки й інша популярна польська письменниця – Барбара Космовська.

* Барбара Космовська (24 січня 1958 р.) — популярна польська письменниця. Пише і для дорослої аудиторії, і для молоді. У 2000 році світ побачив перший роман письменниці – «Голодна кішка»  А вже у 2001-му році вийшов роман «Приватна територія», що приніс авторці популярність і потрапив до списку бестселерів, складеного газетою Rzeczpospolita. Твори для підлітків Барбари Космовської здобули численнінагороди, їх перекладено на інші мови.

Роман про шістнадцятирічну дівчинку Бубу, яка носить джинси і мартенси, любить слухати класичну музику та грати у бридж, посів перше місце у загальнопольському конкурсі романів для дітей та юнацтва «Повір у силу фантазії». А непроста книжка для молоді «Позолочена рибка» стала Книгою року-2007 у Польщі, а також виборола першу премію на Літературному конкурсі імені Астрід Ліндгрен.

Три книжки письменниці в українському перекладі Божени Антоняк побачили світ у львівському видавництві «Урбіно». Це романи «Буба», «Буба: мертвий сезон» і «Позолочена рибка». Цікаво, що в новій шкільній програмі зі «Світової літератури» у літературі для додаткового читання відтепер є обидва романи про «Бубу» та книжка «Позолочена рибка». Українські школярі читатимуть їх у восьмому та дев’ятому класах.

«Буба», «Буба: мертвий сезон» – це книжки, які написані в пригодницькому жанрі, про життя польської шістнадцятирічної дівчинки, яку всі кличуть Бубою, хоча її справжнє ім’я – Агнешка. Вона мешкає разом із «зірковими» батьками (мама Марися – відома письменниця, яка пише жіночі романи, тато – ведучий телепрограм про людські долі) та дідом Генриком. Останній усі гроші програє в спортлото та захоплюється картами. Колоритними персонажами роману є також подружжя Маньчаків, люди, які живуть у своє задоволення. Вони мешкають поруч із головною героїнею й кілька разів на тиждень (часом із запрошенням, а часом – ні) приходять до сусідів перекинутися в бридж.

Особливість творів – неперевершено лукавий гумор. У романах іронізують усі, навіть мовчазна хатня робітниця Барташова. Польський гумор – гострий, в’їдливий, але зовсім не образливий, – тверезий. 

Твори Барбари Космовської називають літературою позитивізму. І дійсно, Буба дуже позитивна: вона старанно вчить уроки, чемна, слухняна, має зразкового бой-френда, переймається клопотами сестри, виграє на чемпіонаті з бриджу. Тобто образ головної героїні ідеальний. На запитання журналістки: «Нині молодь у книжках часто приваблюють «негативні» герої – складні підлітки, вампіри, хлопці й дівчата, які потрапляють у халепу, самостійні та спраглі до небезпечних пригод. Ваша ж Буба – дівчина відповідальна, в усіх сенсах позитивна, слухає класичну музику… Чи свідомо ви обрали таку героїню та чи не боялися, що вона «не подружиться» з сучасним підлітком?», авторка відповіла так: «…Буба – це героїня, яка не слідує за новомодними  тенденціями, проте й для неї знайдеться місце в серцях підлітків. Хоча б тому, що вона нагадує дівчину із сусідньої вулиці або з нашого під’їзду чи однокласницю. Крім того, мені здається, що вдалий вимисел може виявитися більш вдалим, ніж мода на якогось героя. Коли вампіри цілковито заселять молоді душі, настане час для зустрічі зі звичайними однолітками. А Буба продовжуватиме мешкати на  Звіринецькій, готова до цього. Вона чекатиме…».

Від польських письменників наші читачі отримали ще один книжковий дарунок – твори письменниці Йоанни Яґелло «Кава з кардамоном» та «Шоколад із чилі».

* Йоанна Яґелло (4 серпня 1974 р.) — польська письменниця та журналістка, авторка творів для дітей та молоді.

Перше прозове видання  Йоанни Яґелло — «Кава з кардамоном»  — було номіновано до нагороди «Книжка року 2011» польської секції IBBY. Також книжка отримала номінацію на нагороду Donga і потрапила у «Список скарбів» Музею дитячої книги. Перекладена українською мовою (перекладач —  Божена Антоняк), вийшла у березні 2013 року у видавництві «Урбіно». Наступна книжка — продовження «Кави з кардамоном», — «Шоколад з чилі».

Про задум написати молодіжний роман говорить письменниця: «Можна сказати, що я написала першу книжку для доньки. Моя донька багато читала, і десь коли їй було 13-14 років, такий задум виник уперше. Я подумала, що хотіла б написати для неї такий молодіжний соціально-побутовий роман – про життя, про любов, про проблеми, з якими стикається сучасна молодь. Загалом я не сподівалась, що книжка матиме великий успіх, я не думала про це. Але потім виявилося, що в Польщі вона читачам сподобалася. І коли книжка отримала дві нагороди, це для мене стало несподіванкою, адже ніхто мене не знав. А коли я довідалась, що її видадуть в Україні, то в житті б на таке не сподівалася – для мене це колосальний успіх, що книжка перекладена іншою мовою. Мені здається, що переклад для автора – це щось надзвичайно цінне (переклад «Кави з кардамоном» українською – це перший переклад Йоанни Ягелло).

Першою особливістю, що привертає увагу, є своєрідна композиція роману, адже назви розділів книги - це місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни, яка, окрім традиційних проблем перехідного віку (сварки і суперечки з кращою подругою, проблеми з навчанням, випускні іспити й питання вибору, куди йти далі вчитися, перших симпатій) отримує нерозгадану сімейну таємницю. Мама Лінки — втомлена і пригнічена, не цікавиться донькою і малим сином, а згодом і взагалі, не сказавши ні слова, збирає речі і йде геть. На Лінку лягають хатні обов’язки та піклування про молодшого братика — і все це напередодні випускних іспитів. Дівчина почувається покинутою. А ще випливає сімейна таємниця — у Лінки, виявляється, є сестра, яку вона ніколи не бачила. Хто вона? Де вона? Що з нею? Письменниця також побіжно та делікатно торкається теми пробудження сексуальності, чого поки що не роблять українські автори.

 На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби запрошує читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у непростому вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!

В кінці попередньої книги нам здається, що у Лінки все буде чудово: і з мамою все добре, і вона знайшла загублену сестру, і вступила до омріяного ліцею, і нарешті зрозуміла, що любить Адріана. Але «не все так рожево», як каже нам анотація. Адріан поїхав у Лондон навчатися. Їх з Каською збираються розлучити. На ліцей доводиться заробляти, тому Лінка весь вільний час працює, і в результаті не має часу на навчання в ліцеї, на який заробляє. При чому кожна нова робота Лінки все гірша й гірша. Вітчим Лінки, якого вони з братом так люблять, пішов від них. При чому, це ще не весь перелік. Словом, не позаздриш.

Третя книжка з серії про Лінку та її життя  — «Тирамісу з полуницями». Що ж очікувати у третій книзі? Лінка навчається у ліцеї, регулярно веде блог, знаходить роботу, її стосунки з Адріаном тривають, але... Чи не втратить вона за новими враженнями та змінами у житті уважності до того, що відбувається в її близьких людей?  Третя частина про те, що необхідно вчасно глянути трохи далі свого життя й власних проблем, аби не втратити щось чи когось справді дорогого.

«Справжні книжки не горять у вогні і не тонуть у воді, і якщо вітер повідриває сторінки, ми зберемо їх докупи, обійшовши задля цього увесь світ» (із книги Галини Пагутяк «Королівство»).

Підлітковий вік здебільшого виявляється складним періодом для дітей. Швидкі зміни, що відбуваються з тілом і душею, нові виклики, необхідність самовизначення, часто нерозуміння батьків. Книжка, що вчасно потрапить до рук, може дуже полегшити життя і дітям, і батькам. 

У книгах, що ми представили під час тревел-години книжкових сюрпризів «Книжкові євромандри»,  ви, можливо, знайдете відповіді на складні життєві питання; вони нададуть допомогу у виборі правильного рішення у майбутньому. Це книги, які варто прочитати!

* Бібліотека – організатор заходу може обрати іншу добірку книг для обговорення, зокрема включити ті, що відбивають молодіжні проблеми, як класичні: закоханість, взаємовідносини з однолітками і дорослими, так і сучасні: стосунки в соцмережах, Інтернет-залежність, суїцид у підлітків і інші. Це можуть бути твори «Год длинною в жизнь» Стивена Манчестера, «Марион. Мне всегда 13» Нори Фрейсс, «Одиночество в сети» Януша Вишневського, «Виноваты звезды» Джона Грина та ін. 

Проблеми, які підняті у цих книгах – це проблеми ХХІ століття.  

 

Укладач     Л. Бойко, зав.метод.-бібліогр.відділом